Інтерактивні медіа у суспільному та комунікативному просторі міста

Анотація

У статті проаналізовано роль інтерактивної журналістики як складника міських комунікацій та  публічності в умовах цифровізації та медіатизації. Теоретичну рамку становлять уявлення про місто як «медіаполіс», у якому медіакомунікації нашаровуються на міську тканину та організовують повсякденну координацію, а також концепції платформного суспільства, що фокусується на наслідках алгоритмічного ранжування, персоналізації та розподілу видимості. Мета дослідження – з’ясувати соціально-комунікаційні особливості функціонування інтерактивних медіа в міському середовищі та показати, як властива цьому типу медіа можливість зворотного зв’язку змінює роль аудиторії. Показано, що за умов інфраструктурної нестабільності інтерактивні канали комунікації стають компонентом міської резильєнтності, підтримуючи режими взаємодії, взаємодопомоги та оперативної орієнтації в подіях. Розкрито, що наявність інструментів, які потребують менших зусиль від реципієнтів, зокрема реакції, короткі опитування, інтерактивна інфографіка, інтерактивні мапи тощо, підштовхує редакції до мобільних сценаріїв контакту з новинами та до жанрів реального часу. При цьому інтерактивна журналістика розширює участь і водночас підсилює ризики сегментації уваги, ехо-камер та дезінформації, бо правила видимості часто задають платформи й алгоритми. Водночас, платформізація переносить частину владних функцій у алгоритми відбору та персоналізації, через що редакції орієнтуються на платформні метрики й траєкторії уваги. У підсумку інтерактивні формати сприяють переходу від пасивного споживання до активної участі містян у публічному діалозі. Інтерактивна журналістика набуває значення як форма міського полілогу: новини функціонують як процес узгодження значень через читання, коментування та поширення. При цьому жанри реального часу підтримують ефект колективної присутності при події, а масштаб і публічність дедалі частіше визначаються темпом оновлень і залученістю аудиторії.