Фейк як проблема медіатизованого та цифровізованого суспільства

Анотація

У статті фейк розглянуто як соціальну проблему медіатизованого та цифровізованого суспільства, у якому медіалогіка платформ задає ритми уваги й прискорює обіг повідомлень. Метою є пояснити, як оманливі повідомлення набувають правдоподібності, стають видимими в новинних потоках і змінюють довіру, колективні уявлення та практики орієнтації в публічній сфері в умовах медіатизованого та цифровізованого суспільства. На теоретичному рівні синтезовано підходи, що описують фейк як результат взаємодії виробників контенту, аудиторних мотивацій і інфраструктури поширення, де повторюваність, емоційне рамкування та відповідність очікуванням груп підтримують переконливість сильніше, ніж посилання на докази.  Показано, що швидкість, надлишок інформації й дефіцит часу на перевірку знижують повсякденний поріг верифікації та переводять рішення «поділитися» в режим миттєвих реакції, при цьому оцінка правдивості не завжди керує поведінкою поширення медіаінформації – користувач часто реагує на емоційний імпульс, належність до групи та очікувану соціальну винагороду. Окреслено ризики синтетичного контенту, зокрема діпфейків, що підсилюють невизначеність і розмивають довіру ширше, ніж межі окремого матеріалу. У контексті медіатизації наголошено, що подія дедалі частіше існує для людини у відредагованому медійному вигляді – через добір, монтаж і повторення, які можуть підміняти безпосередній досвід. На рівні аудиторних практик описано дві поширені відповіді – звіряння інформації між кількома каналами та відбір обмеженого кола джерел, що сприймаються надійними; обидві стратегії зменшують невизначеність, проте не скасовують логіки вірусного поширення. Фактчекінг інтерпретовано як соціальний інститут довіри, дієвість якого залежить від точності сигналів, зрозумілої комунікації та контексту сприйняття. У висновках обґрунтовано, що протидія фейкам потребує поєднання медіаграмотності, редакційної відповідальності й підзвітності платформ, а також розвитку інформаційної політики, зорієнтованої на прозорі стандарти верифікації та зменшення цифрових нерівностей. У підсумку запропоновано рамку протидії фейкам, де медіаграмотність, перевірка фактів і модераційні рішення поєднуються з вимогами прозорості та відповідальності в медійному виробництві й інформаційній політиці.