Громадська думка та політична комунікація в Україні: від довіри до розчарування

Анотація

У даній науковій статті представлено комплексний соціополітичний та комунікаційний аналіз динаміки громадської думки та політичної довіри в Україні у період між ключовими національними кризами, охоплюючи фази з 2010 до 2024 року. Дослідження фокусується на феномені циклічної довіри та її неминучому переході у хронічну соціальну фрустрацію та скептицизм щодо інститутів влади. Застосовуючи міждисциплінарний підхід, що інтегрує концепції політичної легітимності (дифузна vs. спеціальна довіра), соціальної психології (розчарування та фрустрація як адаптивні механізми) та аналізу даних, стаття спирається на емпіричні дані Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) та показники Індексу сприйняття корупції (CPI) від Transparency International. Аналіз виявив, що ерозія довіри є структурною, а не епізодичною проблемою. Головним каталізатором розчарування була стійка криза сприйняття корупції: показники CPI України в період 2014–2021 рр. коливалися в діапазоні 26–32 балів, демонструючи стагнацію та корелюючи з високим рівнем недовіри до держслужбовців (65%) та парламентаріїв (64%). Кульмінацією цього циклу став феномен Виборів 2019 року, коли антисистемний запит суспільства, посилений діджиталізацією комунікацій та прискоренням циклів «надія-розчарування», призвів до безпрецедентної перемоги нетрадиційного лідера, але його монобільшість швидко зіткнулася з поверненням скептицизму. Повномасштабне вторгнення у 2022 році спровокувало класичний ефект «Rally 'round the flag» (RRTF), що забезпечив пікове, але обмежене у часі зростання дифузної довіри. Проте, варто зауважити, що вже до 2024 року цей ефект було вичерпано, про що свідчить фіксація критичного Легітимного Розриву: довіра до Збройних Сил України залишається найвищою (92%), тоді як довіра до цивільних інститутів (Уряд, Парламент) різко обвалилася, набувши негативного балансу (-1% для Уряду, -33% для ВРУ). Практичні рекомендації включають безумовну антикорупційну прозорість (зокрема, через посилену спеціальну перевірку суддів), професіоналізацію комунікаційного апарату та стратегічний імпорт цінностей високоефективних секторів (військових та волонтерів), оскільки 51% громадян шукають нових лідерів саме серед військового середовища. Реалізація цих заходів є критичною для конвертації ситуативної солідарності у стійку інституційну легітимність, необхідну для політичної стабільності та післявоєнної відбудови.