Громадська активність як інструмент подолання кризи: соціальні медіа та мобілізація громадської участі під час війни

Анотація

Центральним об’єктом дослідження є інструментальна роль соціальних медіа, які забезпечили необхідну інфраструктуру для координації та перформативного утвердження цієї нової суб’єктності. Аналізується, як диференційовані цифрові платформи перетворилися на багатофункціональні системи: Telegram – для миттєвого поширення верифікованої інформації та оповіщення, Facebook – для формування локальних спільнот і координації гуманітарних ініціатив, а Instagram – для візуальної комунікації, документування реальності та запуску глобальних краудфандингових кампаній.
Розглядається практичний вимір громадської активності – від забезпечення гуманітарних потреб мільйонів внутрішньо переміщених осіб до реалізації складних логістичних операцій для технологічної підтримки Сил оборони України. При цьому висвітлюється соціально-психологічний аспект: участь у спільній справі аналізується як потужний механізм подолання колективної травми та зміцнення соціальної згуртованості.
На основі синтезу теорій соціальної ідентичності, соціальної згуртованості та соціології цифрових медіа обґрунтовується теза, що первинним каталізатором громадської активності став не технологічний детермінізм, а фундаментальний зсув у колективній свідомості – перехід від пасивної до проактивної громадянської суб’єктності.
З’ясовано, що громадська активність, підсилена можливостями соціальних мереж, виконує системну роль у розбудові соціального капіталу та довіри. Цей процес формує стійкі горизонтальні мережеві структури, що ефективно функціонують паралельно з державними інституціями, компенсуючи їхню неспроможність у кризові моменти. Таким чином, ця мобілізація є не лише ситуативною відповіддю на загрозу, а й фундаментальним фактором якісної трансформації українського громадянського суспільства, що закладає підвалини для демократичної та прозорої повоєнної відбудови держави.