ДЕМОКРАТІЯ VS АВТОКРАТІЯ НА ТЛІ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Анотація

У статті аналізується та розглядається питання російсько-української війни як глобального виклику та еволюції демократії. Проведене дослідження із зауваженого питання є складовою наукового дослідження «Формування нової глобальної системи безпеки: російсько-українська війна як фактор еволюції світової політики». Дослідження аналітичних звітів, документів, міжнародних угод, законодавчих актів, наукових позицій дало можливість охарактеризувати закономірні тенденції, які дозволяють автору прийти до висновку, що російсько-українська війна стала глобальним викликом для демократії у світі. Також, автор приходить до висновку, що повномасштабний наступ Росії на Україну 24 лютого 2022 року, вплинув на міжнародні норми, що може зрештою знизити хвилю авторитарних загроз, які останні десять років посилювалися. Поєднання моральної ясності та екзистенційної небезпеки виявилися потужною сумішшю у мотивації європейських держав до дій, ознаменувавши глибоке зрушення в їх політиці. Разом з тим, автор звертає увагу, що серед дослідників є побоювання, що наратив «захист демократії», який зараз на тлі російсько-української війни став стратегією «демократії проти автократії», після війни стане другорядним. Схема «демократія проти автократії» набуває форми мобілізуючого наративу для стратегічних політик – таких як зусилля щодо припинення залежності від російських енергоресурсів або збільшення витрат на безпеку, які не обумовлені ідеологічною прихильністю до підтримки демократії як такої. Зазначимо, більш послідовне злиття геостратегії та демократії вимагатиме від західних держав значно збільшити свої дипломатичні зусилля та ресурси для підтримки демократичних принципів та норм. Так, ми спостерігаємо поступальний процес посилення і консолідації колективного Заходу щодо Росії, яка є сьогодні закритою автократією, країною, яка володіє ядерною зброєю, яка є членом РБ ООН і яка напала на демократичну Україну при тому будучи одним із гарантів Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (Будапештський меморандум) і дозволила собі вдатися до політики ядерного шантажу. Але, західна стратегія проти Росії – це далеко не те саме, що й демократична стратегія. Постає питання наскільки демократії зможуть консолідуватися і призупинити наступ автократії. Зокрема автор зазначає, у світової спільноти є багато питань до ООН, та акцентує увагу, що нинішня ООН не відповідає нормативним канонам ліберальної демократії. Створена у 1945 році після Другої світової війни система колективної безпеки, яка базується на Статуті ООН, себе вичерпала. Отже, повинна бути запропонована зовсім нова конфігурація архітектури світової безпеки, яка б відповідала сучасним викликам кризових ситуацій світового політичного процесу та закрила питання «подвійних стандартів». Відстоювала та забезпечувала принципи, що демократія, розвиток і права людини є взаємозалежними та взаємодоповнюючими. Автор звертає увагу на те, що саме Україна, яка опинилася в епіцентрі нападу РФ і у відношенні якої були порушені всі гарантії безпеки надані ключовими геополітичними гравцями, і яка зараз на передовій захисту демократії, має беззаперечне право на предложення світовому товариству свого бачення нової світової системи безпеки, яка б дійсно відстоювала і забезпечувала демократичні принципи рівності, інклюзивності та солідарності, а також забезпечила баланс світової архітектури безпеки.