Чи вичерпано можливості допиту як способу формування доказів у кримінальному провадженні

Анотація

Стаття присвячена аналізу становлення інституту допиту як слідчої (розшукової) дії, яка є процесуальним способом отримання від допитуваної особи відомостей про обставини кримінального правопорушення. Висвітлюється процес розвитку законодавства, яким врегульовувалися відносини слідчого з допитуваним, залежно від процесуального статусу останнього (свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений). Наголошується, що натепер створені надійні правові гарантії захисту прав та інтересів допитуваного, розроблені відповідні наукові рекомендації щодо використання тактичних прийомів допиту для одержання повних та об’єктивних показань як джерела доказів. Розглянуті проблемні питання щодо співвідношення допиту та процесуального інтерв’ю, якому останнім часом приділяється певна увага науковцями і практиками. Звертається увага на відсутність одностайності у визначенні процесуального інтерв’ю. Наголошується на неприпустимості називати таке інтерв’ювання процесуальною дією, оскільки воно не закріплене у чинному КПК України як процесуальна дія. Доведено, що структура процесуального інтерв’ю, що пропонується окремими авторами, повністю збігається зі структурою допиту як слідчої дії. Констатується доцільність вивчення зарубіжного досвіду розкриття та розслідування злочинів, його порівняння із сучасною практикою правоохоронних органів України та у разі дійсної доцільності впровадження у діяльність слідчих та оперативних підрозділів правоохоронних органів.