Торгівля жінками наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. (на прикладі підросійської України)

Анотація

У статті розглянуто торгівлю жінками наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. як проблему міжнародного масштабу. Автором визначено Російську імперію й підросійську Україну, зокрема, як один зі світових центрів постачання т. зв. «живого товару» в основному до Туреччини та країн Американського континенту (США, Аргентини, Бразилії). Продемонстровано наявність розгалуженої системи з організації вербування дівчат, зокрема проаналізовано інститут агентів, котрі займалися пошуком «білих рабинь», наведено приклади методів, які вони застосовували (від оголошень у пресі й пропозицій високооплачуваної роботи до фіктивних шлюбів із фальшивими паспортами), продемонстровано корумпованість поліції й пасивну роль держави із запобігання торгівлі людьми (строк покарання агентів був мінімальним, справи часто закривалися за відсутності свідків, а органи поліції отримували хабарі від власників будинків розпусти). Головними факторами, що спричиняли поширення торгівлі жінками в підросійській Україні, були матеріальні. На тлі процесів модернізації та урбанізації, подальшого розвитку капіталістичних відносин, розширення індустрії розваг, легалізованої офіційно проституції здійснюється трансформація інституту сім’ї і шлюбу, що також позначилося на зростанні міжнародної торгівлі жінками на початку ХХ ст. Світова спільнота розпочала активну боротьбу з торгівлею жінками наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., провівши міжнародні конгреси в Лондоні та Франкфурті-на-Майні. Тим не менше на заваді активній боротьбі проти продажу людей було недосконале законодавство більшості країн, а подеколи відсутність законів, за якими організаторів торгівлі жінками можна було б притягти до відповідальності. Активна діяльність Російського товариства захисту жінок на початку ХХ ст., зокрема його Одеської філії, спричинила розробку й уведення в дію відповідного закону та проведення Всеросійського з’їзду в боротьбі з торгівлею жінками.