Гарантії прав спадкоємців у разі покладення на них заповітом обов’язків немайнового характеру

Анотація

У статті досліджено питання покладення на спадкоємців за заповітом обов’язків немайнового характеру. Спадкові відносини – це здебільшого відносини майнового характеру, здійснювані спадкоємцями шляхом виконання прав і обов’язків із приводу залишених спадкодавцем матеріальних цінностей (квартир, землі, машин і т.д.). Та в цивільному законодавстві України передбачена норма щодо покладення на спадкоємців обов’язків немайнового характеру. Оскільки відповідно до ЦКУ до складу спадщини входять лише майнові обов’язки, тому спадкодавець, будучи позбавленим змоги передати спадкоємцям особисті немайнові права та обов’язки у спадщину, наділений правом зобов’язати спадкоємців вчинити дії немайнового характер.
З’ясовано, що ще Закони XII таблиць містили положення про те, що в разі своєї смерті заповідач може розпоряджатися немайновими правами. У цьому контексті варто визнати, що думки тих авторів, які вважають, що заповіт являє собою не лише розпорядження майно, але й розпорядження іншими матеріальними або нематеріальними благами у разі смерті, є вдалими.
Встановлено, що покладення обов’язків немайнового характеру та обов’язків до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети, є окремими заповідальними розпорядженнями. Обґрунтована класифікація зобов’язань, які спрямовані на досягнення суспільно корисної мети, на майнові та немайнові. Запропоновано визначення поняття «суспільно корисна діяльність».
Визначено, що посмертні розпорядження немайнового характеру мають змішаний, майновонемайновий характер. Встановлено, що гарантією прав спадкоємців, на яких покладено обов’язки до вчинення певних дій немайнового характеру, є те, що витрати на виконання цих обов’язків не мають перевищувати вартість спадкового майна, а отже, заповіт не буде мати юридичної сили, якщо не має хоча б одного майнового розпорядження.