Принцип дискреційності кримінального переслідування

Анотація

У статті розглядається принцип дискреційності кримінального переслідування та його значення для діяльності прокурора у кримінальному провадженні.
Метою статті є визначення дискреційності як принципу кримінального переслідування, окреслення його впливу на діяльність прокурора у кримінальному провадженні.
Обґрунтовано, що в основі прокурорської дискреції лежить внутрішнє переконання прокурора, яке слугує імпульсом для здійснення ним обвинувальної діяльності або відмови від неї. Тому здійснення прокурором обвинувальної діяльності, зокрема її порушення, продовження чи припинення, не може розглядатися відокремлено або всупереч його переконанню в необхідності та доцільності цієї діяльності.
Аргументовано, що дискреційність виступає однією зі складових частин засади публічності, випливає із загального права прокурора розпоряджатися публічним кримінальним переслідуванням.
Цей принцип лежить на межі реалізації засад публічності та диспозитивності, зумовлює їх взаємоузгодження та взаємодоповнення.
Розширення дискреційності повноважень прокурора зі здійснення кримінального переслідування розглянуто як один із засобів надання діяльності прокурора у кримінальному провадженні більшої гнучкості та варіативності, поєднаних із підвищенням персональної відповідальності за її результати.
Зроблено висновок, що принцип дискреційності кримінального переслідування означає надання прокурору певної свободи вибору в питаннях здійснення обвинувальної діяльності на основі його розсуду та в межах, передбачених законом, для підвищення ефективності кримінального провадження. Його можна розглядати в широкому значенні – щодо повноважень прокурора у кримінальному провадженні загалом, та у вузькому – щодо розпорядження обвинуваченням як кримінальним позовом. Отже, принцип дискреційності має поширюватися на ухвалення прокурором основних рішень щодо кримінального переслідування.