Філософія й ґенеза судової та посадової присяги

Анотація

Розглядаються основні риси філософії та ґенеза судової і посадової присяги. Присяга – конвенційний умовно-символічний акт, що базується на апелюванні до сумління людини в її свідомій інтенції виявити й дотримуватися вірності певним прийнятим цінностям, а також визначеному інституту, окресленій спільноті чи конкретному репрезентанту влади. Судова і посадова присяга мають у собі водночас релігійне й правове походження, оскільки належать до універсальних основ формування соціальних інститутів.

На окремих вибраних прикладах з історії Європи простежено глибоке закорінення сприйняття необхідності складання та дотримання присяги у процесі здійснення функціональних посадових обов’язків та реалізації верховенства права.

Є спільна риса релігійних та сучасних судових і посадових присяг – усі вони базуються на внутрішньому моральному імперативі людини, на усвідомленні власної відповідальності й людської гідності.

Сучасне прийняття деяких присяг із торканням певного предмета (Біблії, розп’яття, конституції, кодексу, прапора) має праісторичні корені, що свідчить про передування знакових жестів і рухів словесним текстам у первісних ритуалах.

Обов’язок суворого відтворення формули під час принесення певної судової чи посадової присяги має під собою давньоримське підґрунтя, адже в Римі присягати (iurare) означало проголошувати формулу “іus iurandum” («присягу», буквально – «формулу, яка повинна бути сформульованою»).

У середні віки судові й посадові присяги вже використовують згадування елементів, притаманних сучасній європейській традиції, зокрема, справедливість і безсторонність. Присяга судових юристів (суддів, прокурорів, адвокатів) належить до обов’язкових елементів початку здійснення судочинства та постає як помітний своїм церемоніальним характером акт, що публічно засвідчує готовність особи до виконання доручених їй важливих обов’язків. У сучасній Україні посадову присягу складають як судді, так й інші посадові особи на початку своєї професійної діяльності.