ЕСПЕРАНТО ЯК LINGUA FRANCA ДЛЯ БЕЗДЕРЖАВНИХ ЕТНОСІВ (ПЕРША ПОЛОВИНА XX СТОЛІТТЯ ДО 1939 РОКУ)1

Анотація

У статті йдеться про випадки залучення планової мови есперанто до спроб розв’язання мовних конфліктів та заходів щодо захисту мов бездержавних етносів Європи під час їхніх націотворчих процесів у першій половині 20 століття, точніше, до 1939 року. Хронологічні межі охоплюють два періоди есперанто-руху, за Федеріко Ґоббо: частково період піонерів есперанто та міжвоєнний період. Ці періоди майже співпадають хронологічно з двома хвилями бретонського мовно-літературного руху, у межах якого відомі епізоди використання есперанто бретонськими інтелектуалами для ознайомлення з перекладеними художніми текстами бретонської літератури, результатами дослідницьких пошуків та для артикулювання політичних ідей, що оберталися навколо державотворчих сподівань. Схоже явище можна спостерігати й серед інших етносів, наприклад, українців та каталонців, що також стисло обговорено в розвідці. Мовні конфлікти та залучення есперанто до їхнього розв’язання пропонується розглянути з боку потрактування мови П’єром Бурдьє – мови як державного інструмента домінування та символічного насилля. У такий спосіб есперанто, що не асоціювалася з жодною державою чи (домінуючою) етнічною групою, і не несла символічне змістове навантаження домінування та престижу, а, навпаки, мала сприйматися нейтрально, розглядалася у якості медіуму спілкування бездержавних етносів, мови яких опинялися під загрозою через жорстку мовну політику національних держав, що модернізувалися та централізувалися, та імперій. Крім того, вивчення есперанто могло стати й економічно доцільним, завдяки простоті та швидкості засвоєння планової мови. В есперанто-русі відкрився й інший бік: інтелектуальні та політичні представники бездержавних етносів використовували есперанто-простір як платформу для оприявнення політичних прагнень та привертання уваги до своїх національних мов і культур.