РОЛЬ ВЕРХОВНОГО СУДУ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ДОТРИМАННЯ ТА ПОВАГИ ДО ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА

Анотація

Верховенство права є основою сучасних демократичних правових систем, а також важливою умовою їх подальшого існування. На законодавчому рівні воно було визнане в Україні з моменту прийняття Конституції України у 1996 році, і процес установлення демократичних цінностей триває й донині. У цій науковій статті досліджуються розвиток та дотримання та поваги до верховенства права через судовий процес для досягнення його мети щодо здійснення правосуддя. Незважаючи на те, що в більшості розвинених європейських країн загально визнана правова традиція, за якою конституційна юрисдикція має перевагу над загальною юрисдикцією, а отже, Конституційний Суд над Верховним Судом. Однак правова реальність України свідчить про те, що в державі сформувався протилежний сценарій. Однак, як було продемонстровано авторкою, український підхід, хоча і дуже самобутній, не суперечить міжнародним принципам щодо забезпечення верховенства права судами. Крім того, основні законодавчі положення повністю відповідають критеріям міжнародного та європейського права. Проте у дослідженні резюмовано, що надмірна активність Верховного Суду здається помітним недоліком через занадто великий обсяг його судової практики. Наприклад, протягом першої половини 2023 року Верховний Суд розглянув загалом 63 406 апеляційних та судових справ, включаючи 5 433 у сфері кримінальної юстиції та 7 174 з урахуванням справ та матеріалів, які не були розглянуті у попередньому році (Верховний Суд, Аналіз здійснення правосуддя). Це є причиною, чому українська правова система стикається з проблемою встановлення правової визначеності, яка є однією з ключових характеристик сталого та демократичного правосуддя (Consultative Council of European Judges, 2017). У статті визначено, що наразі не тільки ця проблема залишається невирішеною українським законодавцем, а також наголошено на важливості та необхідності визначення статусу судової практики в країні загалом, так само як і впливу Верховного Суду на забезпечення верховенства права. На думку авторки, існують кілька варіантів для подолання цих викликів, які повинні бути вирішені негайно з огляду на триваючу війну та майбутній вступ України до Європейського Союзу. За результатами дослідження, представленими у цій статті, пропонується прийняти дві законодавчі пропозиції. По-перше, визнати судову практику джерелом права, а саме правові позиції, встановлені в рішеннях Верховного Суду. По-друге, вони повинні бути опубліковані у визначеній формі, щоб розглядатися як джерело права. Для чіткої ідентифікації рішень Верховного Суду, що містять юридичні висновки і є джерелом права, у дослідженні запропоновано обрати підхід їх окремого опублікування від інших рішень, які такого статусу не мають. До прикладу, це може бути їх окреме видання у відповідних документах/збірках тощо, які призначені з цією метою. Більше того, авторкою резюмовано, що такий інструмент вже існує, хоча і офіційно не вважається таким. Відповідно до результатів цього дослідження, огляди та дайджести судової практики Верховного Суду є наглядним прикладом саме цього інструменту.