Визначення місця судового прецеденту в системі джерел українського права

Анотація

У статті проаналізовано й визначено місце судового прецеденту в системі джерел українського права. Проаналізовано взаємозв’язок судового прецеденту та судової практики. Виявлено, що прецедент надає судовому рішенню по конкретній справі нормативний характер, визначаючи правову позицію судді обов’язковою при розгляді аналогічних справ. Доведено, що саме ця ознака відрізняє прецедент від судової практики, під якою розуміють сукупність судових рішень із конкретних правових питань. Визначено, що принцип єдності судової практики не має абсолютного характеру, оскільки процесуальним законодавством Верховний Суд наділений повноваженнями в установленому порядку відступати від раніше сформованої правової позиції. Установлення будь-яких обмежень негативно відобразиться на розвитку процесуального права та судової практики, виключить можливість прогресивного розвитку права й суспільних правовідносин. Проаналізовано діяльність Верховного Суду як вищого органу судової влади з функціями щодо забезпечення однакового застосування законодавства та забезпечення єдності судової практики, акти якого мають надзвичайне значення. Доведено, що запровадження інститутів «зразкова справа» й «типова справа» – крок до визнання судового прецеденту в Україні та об’єднання в правовій системі нашої держави ознак та особливостей обох правових сімей, англосаксонської та романо-германської. Підтримано позицію вчених, які відносять рішення Конституційного Суду України до «квазіпрецедентів». Зазначено, що судові рішення ЄСПЛ використовуються як прецеденти, які українські суди повинні застосовувати при розгляді власних справ. Зроблено висновок, що, ураховуючи позитивний вплив прецеденту на вирішення справ у суді, а також узагалі на регулювання суспільних відносин і подолання прогалин у законодавстві, констатуємо необхідність його впровадження на законодавчому рівні як офіційного джерела права.