До питання про протидію інформаційному складнику агресії РФ

Анотація

Українським законодавством гарантується свобода слова та вираження поглядів. Це відповідає міжнародним та регіональним документам (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародному пакту про громадянські та політичні права, Декларації про права людини), учасницею яких є Україна. Революція Гідності 2014 року та наступна протиправна діяльність зі сторони сусідньої держави (анексія Криму, окупація територій на південному сході України) вплинули на законодавчі та нормативні рамки України щодо свободи слова та свободи вираження поглядів. З метою протидії агресії державою ухвалено низку законів, спрямованих на протидію іноземному втручанню в мовлення та забезпечення інформаційного суверенітету України. Виконання цих законів зіткнулося з критикою, оскільки неурядові організації розглядають їх як накладення обмежень на свободу вираження поглядів і слова. Однак цензура та самоцензура створюють ще одне серйозне обмеження свободи слова та преси. Закон про прозорість власності на засоби масової інформації, прийнятий у 2015 році, передбачає оприлюднення інформації про власників кінцевих бенефіціарів (контролерів), а за їх відсутності – про всіх власників та учасників організації радіомовлення чи постачальника послуг. У 2019 році Україна прийняла закон про посилення ролі української мови як державної, який передбачає мовні квоти. Згідно із Законом про мову, лише 10% загальних екранізацій фільмів можуть бути мовою, відмінною від української. Україна прийняла кілька законів у сфері управління інформацією з метою протидії іноземному впливу та пропаганді. Згідно зі звітом Організації з безпеки та співробітництва в Європі, за період з 1 січня 2017 року до 14 лютого 2018 року Державний комітет заборонив 30 книг, виданих у Російській Федерації. Отже, вперше зіткнувшись з необхідністю вести «невидиму» війну на інформаційному фронті, Україна була змушена врегулювати межі здійснення свободи слова та преси.