Формування української ідентичності та національного державотворення в модерну добу XIX століття

Анотація

У статті досліджено динаміку та особливості відродження українських національних традицій, головно мови та їхня інституціоналізація, які супроводжуються формуванням інтелектуальної національно-патріотичної еліти, представники якої були взірцями моральної поведінки й політичного лідерства в боротьбі за національне визволення. Зазначено, що, сформувавшись порівняно відокремлено в чотирьох основних частинах українських земель (Подніпров’я, Галичина, Буковина і Закарпаття), українська наукова, культурно-освітня й політична еліта почала об’єднувати зусилля в організації спільних українських національних інститутів відродження та активно діяла і в політичному житті.
Стверджується, що український націогенез не репрезентує в політичній історії абсолютно рівномірного руху до прогресу. Можливо, в цьому й полягає суперечливість, що зумовлює або занепад національного життя й обмеження політичних свобод народних мас, або бурхливе піднесення національно-патріотичних почуттів і масове пробудження національної самосвідомості й боротьбу за політичні свободи. Досліджена середина ХІХ ст., яка для народів Європи стала періодом національного відродження. Цьому передували вагомі суспільно-політичні події XVII–XVIII ст., зокрема буржуазно-демократичні революції, котрі реалізували в значному обсязі ідеї свободи, рівності й справедливості. Окреслено, що буржуазно-демократичні революції та національновизвольна боротьба європейських народів давали перспективи для української нації відродитися і розвинутися. Однак українські землі перебували у складі імперських держав із різним рівнем розвитку політичної культури, права, суспільної моралі, освіти тощо. Так, австрійська монархія «освіченого абсолютизму» і російський монархічний деспотизм неоднаково ставилися до українського народу. Політичні події кінця ХІХ – початку ХХ ст. проаналізовано крізь призму панівного в той час імперського духу та піднесення національної свідомості народів, котрі були колонізовані імперськими державами. Це означає, що український націогенез та його інституйовані політичні свободи осмислено лише в найтіснішому зв’язку з імперським духом європейського геополітичного простору та національновизвольних рухів
Доведено, що концепція політичної свободи для народів, території котрих загарбали імперські держави, виникла як наукова філософсько-політична думка в першій половині XVIII ст. і вже у працях Дж. Локка, Дж. Віко, Н.Р.Ж. Тюрго, Ж.Н. Кондорсе й І. Канта, Г.В.Ф. Гегеля та багатьох інших мислителів набула загальноцивілізаційного світоглядного значення.