Дефініції та визначення статусу «людина з інвалідністю» в Україні

Анотація

У статті з’ясовано, що термін «людина з інвалідністю» постійно еволюціонував у результаті зміни ставлення суспільства до людини з інвалідністю. Розглянуто назви, які соціум присвоював цій категорії людей, називаючи їх кульгавими, ідіотами, жебраками, лунатиками, соціальними аутсайдерами, слабоумними, відсталими, пугалами для здорових, самоварами тощо. З’ясовано, що ці назви вказували лише на інвалідність людини або її становище в соціумі й абсолютно не ідентифікували її як звичайну людину зі своїми власними потребами та проблемами, які потрібно вирішувати. У ХХ столітті на першому плані було лише те, наскільки працездатною/непрацездатною є людина.

У кінці ХХ – на початку ХХІ століття в багатьох країнах суспільство почало не лише звертати увагу на медичні показання людей з інвалідністю, а говорити про рівноправність цих людей у соціумі, тобто йдеться про втілення в життя соціальної моделі інвалідності. Зазначено, що використання слів «інвалід», “disability”, “malformation” уже виховує в суспільства негативне ставлення до людей з інвалідністю. Досліджено, що переважна кількість науковців називали людей з інвалідністю «людьми з функціональними обмеженнями», «людьми з особливими потребами», «особами зі зниженою працездатністю». Окрім того, наведено й більш різкі висловлювання на зразок «аномальний учень з обмеженими можливостями», «дитина з дефектами», «особлива дитина». Після ухвалення закону в 2017 році більшість науковців почали вживати термін «людина з інвалідністю». З’ясовано, що люди з інвалідністю, які проживають в Україні, просять, щоб їх не називали аутистами, децепешниками, даунами, людьми з особливими потребами, з обмеженими можливостями, каліками, а на перше місце ставили людину, а потім її інвалідність. Не було і фактично немає дотепер узгодженості між соціумом, науковцями та самими людьми з інвалідністю, як їх називати, що свідчить про деякий дисбаланс і відсутність або однобічність комунікації в суспільстві.