Дефініції та визначення статусу «людина з інвалідністю» в Україні

Автор(и)

  • О. Полумисна Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Україна https://orcid.org/0000-0002-4289-0588

DOI:

https://doi.org/10.20535/2308-5053.2020.4(48).232667

Ключові слова:

людина з інвалідністю, соціум, людина з обмеженими можливостями, комунікація, люди з функціональними обмеженнями

Анотація

У статті з’ясовано, що термін «людина з інвалідністю» постійно еволюціонував у результаті зміни ставлення суспільства до людини з інвалідністю. Розглянуто назви, які соціум присвоював цій категорії людей, називаючи їх кульгавими, ідіотами, жебраками, лунатиками, соціальними аутсайдерами, слабоумними, відсталими, пугалами для здорових, самоварами тощо. З’ясовано, що ці назви вказували лише на інвалідність людини або її становище в соціумі й абсолютно не ідентифікували її як звичайну людину зі своїми власними потребами та проблемами, які потрібно вирішувати. У ХХ столітті на першому плані було лише те, наскільки працездатною/непрацездатною є людина.

У кінці ХХ – на початку ХХІ століття в багатьох країнах суспільство почало не лише звертати увагу на медичні показання людей з інвалідністю, а говорити про рівноправність цих людей у соціумі, тобто йдеться про втілення в життя соціальної моделі інвалідності. Зазначено, що використання слів «інвалід», “disability”, “malformation” уже виховує в суспільства негативне ставлення до людей з інвалідністю. Досліджено, що переважна кількість науковців називали людей з інвалідністю «людьми з функціональними обмеженнями», «людьми з особливими потребами», «особами зі зниженою працездатністю». Окрім того, наведено й більш різкі висловлювання на зразок «аномальний учень з обмеженими можливостями», «дитина з дефектами», «особлива дитина». Після ухвалення закону в 2017 році більшість науковців почали вживати термін «людина з інвалідністю». З’ясовано, що люди з інвалідністю, які проживають в Україні, просять, щоб їх не називали аутистами, децепешниками, даунами, людьми з особливими потребами, з обмеженими можливостями, каліками, а на перше місце ставили людину, а потім її інвалідність. Не було і фактично немає дотепер узгодженості між соціумом, науковцями та самими людьми з інвалідністю, як їх називати, що свідчить про деякий дисбаланс і відсутність або однобічність комунікації в суспільстві.

Біографія автора

О. Полумисна, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

Кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики

Посилання

Андрейців І. Словничок освіченого українця. Як можна і не можна говорити про людей. Українська правда. URL: https://life.pravda.com.ua/society/2018/01/23/228588/.

Ашиток Н. Інвалідність як соціально-педагогічна проблема. Молодь і ринок. 2012. № 9 (92). С. 27–30.

Бабенко Е. Научные подходы к изучению социальных аспектов инвалидности. Известия вузов.

Северо-кавказский регион. Общественные науки. 2013. № 3. С. 13–18.

Балдинюк О. Актуальні проблеми соціального захисту дітей з особливими потребами: документознавчий аспект. Збірник наукових праць. 2017. Вип. 2. С. 33–40.

Бондар Н. Передумови виникнення та формування сучасного світогляду щодо моделей інвалідності: міжнародний досвід. Бізнесінформ. 2013. № 3. С. 244–248.

Голова Н. Сучасний стан та перспективний розвиток системи спеціальної освіти осіб з обмеженими можливостями. Педагогічні науки : збірник наукових праць. 2012. № 62. С. 50–53.

Горелова Л. Спор, которому более четырех веков. Загадка болезни и смерти Ивана Грозного. РМЖ. 12.12.2003. № 24. С. 1357. URL: https://www.rmj.ru/articles/istoriya_meditsiny/Spor_kotoromu_bolee_chetyreh_vekov_Zagadka_bolezni_i_smerti_Ivana_Groznogo.

Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні : Закон України № 2249-VIII від 19 грудня 2017 р. Законодавство України / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2961-15#Text.

Інвалідність та суспільство : навчальний посібник / за заг. ред. Л. Байди, О. Красюкової. Київ,

188 с.

Козуб І. Права людини чи інваліда. Право України. 2010. № 1. С. 122–127.

Комарова Н., Левін Р., Вакуленко О. Інвалідність як соціальна проблема сучасного українського

суспільства. Український соціум. 2003. № 1 (2). С. 38–45.

Корнієнко С. Теоретичний аналіз спеціального понятійного апарату на відповідність завданням забезпечення прав дітей-інвалідів в Україні. Вісник Національної академії державного управління. С. 271–277. URL: http://visnyk.academy.gov.ua/wp-content/uploads/2013/11/2011-3-38.pdf.

Лівін М. Як називати людей з інвалідністю. The Village. 2017. URL: https://www.the-village.com.ua/village/city/asking-question/264595-yak-pravilno-nazivati-lyudey-z-invalidnistyu.

Літописець Нестор. Повість минулих літ. URL: http://litopys.org.ua/litop/lit06.html.

Мандибура В. Рівень життя населення України та проблеми реформування механізмів його регулювання. Київ : Парламентське вид-во, 1998. 256 с.

Олійник Д. Ставлення до людей з особливими потребами: соціально-історичний контекст. Наукове пізнання: методологія та технологія. 2019. № 1 (42). С. 76–82.

Порошенко підписав закон про виключення терміна «інвалід» з українського законодавства. Гордон. URL: https://gordonua.com/ukr/news/politics/poroshenko-pidpisav-zakon-pro-vikljuchennjaterminu-invalid-z-ukrajinskogo-zakonodavstva-227203.html.

Порошенко підписав закон про відмову від терміна «інвалід». Радіо Свобода. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/news/28978569.html.

Опубліковано

2021-01-29

Номер

Розділ

Соціологія