Еволюція теорій врегулювання збройних конфліктів у другій половині XX сторіччя

Анотація

Можна виокремити два підходи до періодизації теорій миру та конфліктів. Обидва пов’язані з виокремленням «поколінь теорій» із характерними для них акцентами, понятійним апаратом, парадигмами. Покоління теорій різняться як розумінням зовнішніх факторів формування миру, так і ступенем врахування внутрішніх соціетальних чинників врегулювання конфліктів. Перше покоління теорій використовує основні постулати політичного реалізму в підтриманні миру – основними акторами миротворчих процесів є держави, які сприяють завершенню конфлікту на міжнародному рівні, взаємодіючи з іншими державами засобами дипломатії. Друге покоління теорій миру та конфліктів намагається відійти від імперативів Вестфальської міжнародної системи та зосереджується на базових людських потребах та структурних причинах конфлікту. Отже, друге покоління теорій розширило як методологічні підходи, так і рівні аналізу врегулювання конфліктів, постулюючи позитивний мир як бажану мету конфліктного менеджменту. У 80-х рр. XX сторіччя з’являються впливові теорії, що відсилають не лише до глибинних соціальних детермінант конфлікту, досліджують переговори та медіацію, а й звертають увагу на часовий вимір конфлікту. Концепції «непереборного конфлікту» та «стиглості конфлікту» відсилають до чергового етапу розвитку теорій конфліктів та миру, коли, з однієї сторони, наявність довготривалих багаторівневих конфліктів, зменшує оптимізм вчених щодо їх швидкої трансформації, а з іншої сторони – передбачає наявність зручних моментів, які можуть змінити динаміку конфлікту в сторону мирних процесів. Виникнення цих теорій стало наслідком зміни парадигм у практичній миротворчій діяльності – вдосконалення методів врегулювання конфліктів, перехід від політики негативного миру до політики трансформації конфліктів передбачав більше широке тлумачення і реінтерпретацію соціальних відносин всередині конфліктних суспільств. Державоцентричні моделі миру, які могли в досить односторонній спосіб нав’язуватися третьою, міжнародною стороною, досить важко поширювались на локальну традиційну специфіку соціальних систем і не забезпечували настання сталого миру.