Еволюція теорій врегулювання збройних конфліктів у другій половині XX сторіччя

Автор(и)

  • Андрій Багінський Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Україна https://orcid.org/0000-0001-5633-4614

DOI:

https://doi.org/10.20535/2308-5053.2020.3(47).229104

Ключові слова:

мир, конфлікти, врегулювання конфліктів, теорії миру та конфліктів

Анотація

Можна виокремити два підходи до періодизації теорій миру та конфліктів. Обидва пов’язані з виокремленням «поколінь теорій» із характерними для них акцентами, понятійним апаратом, парадигмами. Покоління теорій різняться як розумінням зовнішніх факторів формування миру, так і ступенем врахування внутрішніх соціетальних чинників врегулювання конфліктів. Перше покоління теорій використовує основні постулати політичного реалізму в підтриманні миру – основними акторами миротворчих процесів є держави, які сприяють завершенню конфлікту на міжнародному рівні, взаємодіючи з іншими державами засобами дипломатії. Друге покоління теорій миру та конфліктів намагається відійти від імперативів Вестфальської міжнародної системи та зосереджується на базових людських потребах та структурних причинах конфлікту. Отже, друге покоління теорій розширило як методологічні підходи, так і рівні аналізу врегулювання конфліктів, постулюючи позитивний мир як бажану мету конфліктного менеджменту. У 80-х рр. XX сторіччя з’являються впливові теорії, що відсилають не лише до глибинних соціальних детермінант конфлікту, досліджують переговори та медіацію, а й звертають увагу на часовий вимір конфлікту. Концепції «непереборного конфлікту» та «стиглості конфлікту» відсилають до чергового етапу розвитку теорій конфліктів та миру, коли, з однієї сторони, наявність довготривалих багаторівневих конфліктів, зменшує оптимізм вчених щодо їх швидкої трансформації, а з іншої сторони – передбачає наявність зручних моментів, які можуть змінити динаміку конфлікту в сторону мирних процесів. Виникнення цих теорій стало наслідком зміни парадигм у практичній миротворчій діяльності – вдосконалення методів врегулювання конфліктів, перехід від політики негативного миру до політики трансформації конфліктів передбачав більше широке тлумачення і реінтерпретацію соціальних відносин всередині конфліктних суспільств. Державоцентричні моделі миру, які могли в досить односторонній спосіб нав’язуватися третьою, міжнародною стороною, досить важко поширювались на локальну традиційну специфіку соціальних систем і не забезпечували настання сталого миру.

Біографія автора

Андрій Багінський, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

Кандидат політичних наук, доцент кафедри соціології

Посилання

Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010

Richmond O. A Genealogy of Peacemaking: The Creation and Re-Creation of Order. Alternatives.2001. 26. P. 317–348.

Romsboath O., Miall H., Woodhouse T. Contemporary Conflict Resolution. Polity, 2011. 507 p.

Richmond, Oliver. Peace in International Relations. Routledge, 2020. 330 p.

Galtung J. Violence, Peace, and Peace Research. Journal of Peace Research. Vol. 6. No. 3 (1969). Pp. 167–191.

Гарр Т. Почему люди бунтуют. Санкт-Петербург : Питер, 2005. 461 с.

Richmond, Oliver. Peace in International Relations. Routledge, 2020. 330 p.

Van Ness, D. An Overview of Restorative Justice around the world. Workshop 2 organized by the International Centre for Criminal Law Reform and Criminal Justice Policy: Enhancing Criminal Justice Reform Including Restorative Justice, 22 April 2005. PP. 1–17.

Gade, Christian B.N. Restorative Justice and the South African Truth and Reconciliation Process. S. Afr. J. Philos. 2013, 32(1). P. 10–35.

Кристи Н. Конфликты как собственность. Москва : Изд-во ОЦС, 1999. 24 c.

Azar, E. Protracted international conflicts: Ten propositions. International Interactions. 1985.12:1, P. 59–70.

Criesberg, L. Intractable Conflicts The Oxford International Encyclopedia of Peace. Vol. 2. Oxford Press. 2010. P. 486–490.

Zartman W. ‘Ripeness’: the importance of timing in negotiation and conflict resolution. URL: https:// www.e-ir.info/2008/12/20/ripeness-the-importance-of-timing-in-negotiation-and-conflict-reфsolution/

##submission.downloads##

Опубліковано

2021-01-29

Номер

Розділ

Політологія