Інтеграційний потенціал історичної пам’яті в контексті формування консолідаційної моделі національної ідентичності

Анотація

Стаття присвячена формуванню національної ідентичності крізь призму інтегруючого потенціалу історичної пам’яті. Визначається поняття «історична пам’ять» і її типи. Серед останніх – безпосередня, наукова, міфологічна та постійна. Акцентується увага на тому, що наукова історична пам’ять має вагомий вплив на масову свідомість громадян. Однак задля інтеграції суспільства науковці вимушені прийняти «усереднену» її модель. Визнається тісний зв’язок історичної пам’яті й національної ідентичності. Відстоюється позиція особливого значення історичної пам’яті для української спільноти, яка довгий час формувалася як «культурна», а не «державна».

Акцентується увага на тому, що задля виконання історичною пам’яттю інтегрувальної функції при формуванні національної ідентичності необхідно, що культура смислоутворюювального етносу (українського) не поглинала культури інших етносів, а стала консолідуючим ядром, яке зберігає внутрішню єдність нації.

Серед історичних чинників, які відграють важливу роль у формуванні національної ідентичності, визначаються «пам’яті місця» чи «місця пам’яті», загальні історичні трагедії та перемоги, пантеон національних героїв тощо.

Стверджується, що сучасний стан історичної пам’яті в Україні можна охарактеризувати як кризовий, при якому співіснують, а інколи вступають у суперечність різні її версії, що може свідчити про те, що історична пам’ять у певних обставинах може виконувати й дезінтегрувальну функцію. Основним суб’єктом, який може подолати зазначену фрагментованість, визначається громадянське суспільство, оскільки лише громадянське суспільство здатне сформувати серйозний соціальний запит, який буде відбивати його сутнісні національні потреби. Зауважується, що якщо формування консолідаційної моделі національної ідентичності закріплюється виключно за державою, то ми залишаємося в етатистській і поставторитарній риториці. Стверджується, що процес формування національної ідентичності крізь призму історичної пам’яті принаймні повинен бути зустрічним: між державою та громадянським суспільством.