Позиціонування й функції політичних партій у консоціальних демократіях: теоретичний та емпіричний контексти
DOI:
https://doi.org/10.20535/2308-5053.2020.2(46).226607Ключові слова:
консоціоналізм, демократія консенсусу, консоціальна демократія, політичні партії, акомодація, сегментні партії, консоціальні партіїАнотація
Стаття присвячена аналізу функцій політичних партій у консоціальних демократіях і того, якого формату вони можуть набувати. Зокрема, зазначається, що партії, які є виразниками інтересів певних субкультур у суспільстві та які між собою досягають консенсусу на рівні політичних домовленостей, доцільно називати сегментними. Водночас партії, що інкапсулюють різні субкультури суспільства в рамках ключових для теорії консоціоналізму ознак (велика коаліція, взаємне вето, пропорційність у репрезентації й незалежність сегментів або субкультур суспільства), називаємо консоціальними.
Теорія консоціоналізму за понад п’ятдесят років отримала широке коло теоретичних доповнень і критики з боку політологів. І хоч політичні партії, за визначенням, мали б бути одним із ключових аспектів дослідження в рамках таких демократичних режимів (саме партії є складниками великих коаліцій та агентами репрезентації певних субкультур), літератури, яка фокусується на цьому аспекті, украй мало. Відповідно, представлена стаття дає характеристику функцій, які виконують політичні партії як у середовищі своїх груп, так і у взаємодії з іншими сегментними партіями.
Ґрунтуючись на досвіді двох європейських країн у період «класичного» консоціоналізму (Бельгії й Нідерландах), ми пояснюємо визначені нами функції партій у таких суспільствах прикладами відповідних консоціальних практик у них. Водночас із аналізом сегментних партій також запропоновано характеристики «консоціальних партій». Виникнення таких партій має власні інституційні й історичні особливості. Шлях подальшого розвитку партійної системи та рівень збереження консоціальних практик дає змогу зрозуміти природу змін у досліджуваних суспільствах. Так само аналіз форм партійної конкуренції та взаємодії між сегментними партіями дає змогу окреслити форми тих консоціональних змін, які відбуваються в досліджуваній країні.
Посилання
Лейхарт А. Демократия в многосоставних обществах. Сравнительное исследование / пер. с англ. под ред. А.М. Салмина, Г.В. Каменской. Москва : Аспект Пресс, 1997. 287 ст.
Ормонбеков Ж. Теория консоционализма Аренда Лейпхарта Казанский федералист. 2007 № 1–2 (21–22). URL: http://www.kazanfed.ru/publications/kazanfederalist/n21-22/9/ (дата звернення: 16.10.2020).
Lijphart A. From the politics of accommodation to adversarial politics in the Netherlands: A reassessment. West European Politics. 1989. № 12:1. P. 139–153.
Luther K.R., Deschouwer K. Political Elites in Divided Societies: Political Parties in Consociational Democracy. London : Routledge, 1999. 294 p.
De Winter L., Timmermans A., Dumont P. Belgium: On Government Agreements, Evangelists, Followers, and Heretics. Coalition Governments in Western Europe / Ed. W.C. Mueller, K. Strøm. Oxford : Oxford University Press, 2000. P. 300–355.
Katz R., Mair P. How parties organize. Change and Adaptation in Party Organizations in Western Democracies. London : SAGE Publications Ltd, 1994. 375 p.
Andeweg R.B. Consociationalism in the Low Countries: Comparing the Dutch and Belgian Experience. Swiss Political Science Review. 2019. Volume 25. Issue 4. P. 408–425.
Mair P. Party System Change. Approaches and Interpretations. Oxford : Clarendon Press, 2002. 244 p.
Bogaards M. Democracy and Social Peace in Divided Societies. Exploring Consociational Parties. London : Palgrave Macmillan, 2014. 174 p.
Randall V. Political Practice and Social Structure in the Developing World. Handbook of Party Politics / Ed. Katz R., Crotty W. London : Sage Publications, 2005. P. 387–395.
Lijphart A. The Politics of Accommodation. Pluralism and Democracy in the Netherlands. Berkley and Los Angeles : University of California Press, 1975. 231 p.
Deschouwer K. And the peace goes on? Consociational democracy and Belgian politics in the twenty-first century. West European Politics. 2006. № 29:5. P. 895–911.
