Національні моделі політики у сфері вищої освіти в умовах демократії

Анотація

У статті проаналізовані основні національні моделі університетської політики в провідних демократіях світу, визначені відмінності в механізмах і стилі освітньої політики, причини, що зумовлюють різні підходи до формування політики в галузі в умовах демократичного устрою.
Установлено, що в умовах демократичного режиму держава зберігає за собою роль адміністратора освітньої системи, але через розширення публічності влади та плюралізм уряди прагнуть залучати до процесу формування політики зацікавлені групи, формуючи з ними коаліції. Освітні коаліції дають уряду змогу артикулювати інтереси частини внутрішніх і зовнішніх груп у системі вищої освіти, залучити ресурси та підтримку цих груп до реалізації власної концепції реформування галузі.
Разом із тим склад освітніх коаліцій, механізми їх формування різняться від країни до країни, що зумовлено різницею в адміністративних системах, ідейних орієнтаціях, політичній культурі та історичних традиціях. Визначено, що системі вищої освіти притаманна стійка конфігурація зовнішніх і внутрішніх груп, із якої формуються ті чи інші коаліції. Внутрішні групи становлять академічна спільнота (викладачі), академічний менеджмент, студенти; зовнішні групи – держава, місцева влада та ринок (роботодавці).
У статті проаналізовані специфіка й відмінності французької, британської, німецької, американської та азійської (Японія, Південна Корея) моделей освітньої політики. В основі британської та американської моделі лежать ринкові механізми при загальній координації держави. У США вишівська політика також відзначається існуванням двох політичних курсів у галузі – влади штатів і федерального центру.
Французька модель спирається на централізоване адміністрування освітньої системи з боку уряду та поляризованістю внутрішніх груп. Німецька модель робить ставку на тісну співпрацю й координацію федеральної та регіональних освітніх політик при обмеженні ринкових механізмів. Для азійської моделі характерними є корпоративні принципи формування освітньої політики та кооптації інтересів груп.