ПОРІВНЯННЯ ХАРАКТЕРИСТИК ЗАДЕКЛАРОВАНИХ І НЕЗАДЕКЛАРОВАНИХ ПРАВОВИХ ПРОБЛЕМ (ЗА ДАНИМИ ОПИТУВАННЯ 2018 РОКУ)

Анотація

У статті представлено порівняння двох категорій правових проблем, що виникають у населення України: «задекларованих», процес вирішення яких включає звернення до правоохоронних органів, системи правосуддя, державних установ та надавачів правової допомоги, та «незадекларованих», що не потрапляють до адміністративної статистики та в поле зору відповідних організацій, а тому не можуть бути враховані ними задля оцінки правових потреб населення. Порівняння здійснено з використанням даних опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології в 2018 році, репрезентативного для міського (за межами міст-мільйонників) населення України. Усього проаналізовано 711 «незадекларованих» та 358 «задекларованих» проблем.  Виокремлено особливості «незадекларованих» проблем за характеристиками, що стосуються обставин виникнення, процесу та результату вирішення. Дані вказують на наявність статистично значимих (на рівні 0.95) відмінностей за наступними показниками: сфера виникнення, рівень серйозності, статус вирішення, тривалість, повторюваність, наявність небажаних наслідків та подальших спроб вирішити проблему для тих, що не вирішились повністю. Зокрема, «незадекларовані» проблеми порівняно з «задекларованими» частіше стосуються порушень прав у царинах прав споживача, охорони здоров’я та освіти; тривають менше, рідше спричиняють окремі небажані наслідки та оцінюються як менш серйозні. Водночас вони з більшою ймовірністю залишаються невирішеними та повторюються. Не виявлено статистично значимих відмінностей за показниками наявності ознак дискримінації та задоволеності результатом частково чи повністю вирішених проблем. Отримані дані дають підстави вважати, що «незадекларовані» проблеми менше турбують їх носіїв, аніж «задекларовані». Проте значна частка невирішених, серйозних та довготривалих ситуацій серед «незадекларованих» вказують на те, що цю сукупність проблем також слід брати до уваги під час визначення правових потреб населення, наприклад, у процесі розробки програм правової допомоги та правопросвітницьких заходів.