ЖИТЛОВА СТРАТИФІКАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ТА ДЕЯКІ ПИТАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ
DOI:
https://doi.org/10.20535/2308-5053.2019.3(43).194979Ключові слова:
житло, житлові умови, соціальна нерівність, житлові класи, групи за доходами, житлова політикаАнотація
Стаття присвячена проблемі житлової стратифікації населення сучасної України. З’ясована низка соціодемографічних та соціоекономічних характеристик власників, співвласників та наймачів житла. Емпіричну базу роботи склали дані проєкту Інституту соціології НАН України «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін» (n=1800), а також інформація Державної служби статистики України.Проаналізовані контури соціальної структури українського суспільства, що характеризують значну варіабельність житлових умов населення України. Найбільш диференціюючими ознаками у визначеному контексті виявилися: тип населеного пункту, вік респондента, матеріальне становище сім’ї. Більше злиденних громадян виявлено серед тих, хто мешкає в комунальних умовах, більший відсоток незаможних – серед мешканців окремих квартир та індивідуальних будинків, більша кількість заможних – серед громадян, що мешкають в орендованому житлі.
Одноосібні власники квартир після приватизації, а також купівлі менше фігурують у Києві, ніж в інших типах населених пунктів, а найбільше – у великих містах. У Києві більш поширений варіант бути одним зі співвласників житла. Одноосібні власники житла внаслідок дарування частіше зустрічаються у сільській місцевості, а статистика оренди житла більша в містах.
Встановлено, що у старшому віці кількість тих, хто має статус співвласника житла, зменшується. Також зменшується у середньому і особливо старшому віці кількість орендарів житла. Проте з віком простежується чітка тенденція збільшення кількості одноосібних власників житла після його приватизації. Справа в тому, що до дорослого життя заходять покоління, які, на відміну від покоління своїх дідів та батьків, масово не брали участі в пострадянській приватизації житла.
Визначено пріоритетні напрями житлової політики України, а також перспективи подальших досліджень з цієї проблематики. Адресовано вченим (соціологам, економістам, демографам), студентам, держслужбовцям.
Посилання
Миронова М., Кожевникова А. Измерение удовлетворенности съемным жильем: методические аспекты. Журнал INTER. 2016. No 12. С. 34–42.
Комнатный С. Государственные жилищные программы: бутерброд для бедных или инструмент выхода страны из демографического кризиса? Зеркало недели. Украина. 2017. No 43–44. С. 9.
Риск измеряется в квадратных метрах. Еженедельник «2000». 2018. 19 октября. С. 2.
Бессонова О.Э. Результаты трансформации советской жилищной модели. Экономическая социология. Т. 12. 2011. No 5. С. 14–29.
Аргументы и факты в Украине. 2019. No 9.
Ковальська Є. Адаптація Індексу статусної характеристики Ворнера. Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2019. No 3. С.124–141.
Кротов П.П., Буравой М., Лыткина Т.С. Жилищная стратификация города: рыночная эволюция советской модели. Сыктывкар, 2003. 99 с.
Шишкін В.С. Бідність населення України за житловими умовами. Демографія та соціальна економіка. 2016. No 1. С. 51–64.
Васильева Е. «Квартирный ответ» на «квартирный вопрос»: представления россиян об идеаль ном жилье. Социальная реальность. 2007. No 10. С. 26–34.
Лопушняк Г. Жилищная политика как составляющая государственной социальной политики Украины: практика и проблемы реализации. Экономика Украины. 2012. No 1. С. 79–90.
