Проблемні питання застосування строків звернення до суду в разі розгляду трудових спорів із питань оплати праці

Анотація

У статті досліджуються практичні проблеми застосування процесуальних строків під час розгляду трудових спорів, які стосуються питань оплати праці, їх застосування.

У статті наголошується на практичній проблемі вибору строків, передбачених статтею 233 Кодексу законів про працю України. Так, зазначається, що в разі застосування строків, передбачених частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, необґрунтовано розширюється розуміння категорій «оплата праці» та «заробітна плата».
З метою вирішення цього питання у статті передусім розглянуто співвідношення понять «оплата праці» та «заробітна плата», які вживаються в частині 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, проаналізоване відповідне рішення Конституційного Суду України.
З метою вирішення проблеми правової природи виплат, належних працівникові, щодо стягнення яких може бути застосована частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, автором проведено дослідження й аналіз останніх напрацювань судової практики, зазначено приклади судових рішень, а саме постанов Верховного Суду та рішень Конституційного Суду України, у яких Суд сформулював чіткі правові позиції з розмежування правової природи виплат, належних працівнику, до стягнення яких може застосовуватися частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України.
Також досліджується питання структури заробітної плати, її основних елементів, шляхом аналізу положень основних нормативно-правових актів, як законів, так і підзаконних актів, які регулюють вказане питання.
У статті зроблено висновки про те, що поняття «оплата праці» та «заробітна плата», які вживаються в частині 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, ототожнюються. Водночас поняття «заробітна плата» передбачає досить розгалужену структуру виплат. Критерієм віднесення виплати до структури заробітної плати є безпосередній зв’язок такої виплати з виконанням трудових обов’язків працівника та її функціональна спрямованість (відтворення та стимулювання). Зважаючи на зазначене, автор підтримує думку, що частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України не може застосовуватися до спорів про стягнення тих сум, право на які виникає у працівника внаслідок порушення роботодавцем своїх обов’язків (статті 117, 235, 236, 237–1 Кодексу законів про працю України).