Часова визначеність матеріальних цивільних правовідносин: окремі проблемні питання
DOI:
https://doi.org/10.20535/2308-5053.2021.1(49).233026Ключові слова:
часова визначеність, регулятивне та охоронне правовідношенняАнотація
Статтю присвячено дослідженню наукового питання про часові параметри визначеності охоронно-правового відношення, що виникає у разі порушення суб’єктивного цивільного права особи. Наведено авторське бачення часу існування права, у цьому контексті обґрунтовано принципову відмінність між поняттями «строк тривалості правовідношення» та «час здійснення суб’єктивного права». Обґрунтовано, що тривалість поведінки контрагентів не завжди дорівнює тривалості правовідношення, адже момент виникнення відношення не завжди збігається з моментом його реалізації. Разом із правовідношенням виникає не сама поведінка, а лише юридичний засіб забезпечення такої поведінки – суб’єктивне право та правовий обов’язок. Тож, з іншого боку, час для здійснення суб’єктивного права якраз збігається з періодом його існування. З огляду на те, що темпоральні чинники під час захисту права мають значну специфіку регулювання, проведене принципове відмежування охоронних і регулятивних матеріальних відносин. Річ у тім, що далеко не завжди буває легко встановити темпоральну межу, коли непорушене право переходить до порушеного стану. А це означає наявність певних проблем у зверненні до відповідного захисного інструментарію. Наведені приклади подібної підміни понять та критерії для їх усунення. Також у роботі наведено наукове визначення реальної сутності охоронного відношення, яке полягає у тому, що у разі порушення суб’єктивного матеріального права виникає інша, ніж раніше, взаємодія, яка має охоронно-правовий характер. Вона включає матеріальну вимогу правоволодільця до порушника і відповідний обов’язок останнього. Зазначається, що форми реалізації охоронної вимоги носія нового права можуть бути різними, кожній із них притаманні свої часові регулятори. Наприклад, судове домагання пред’являється упродовж обмеженого строку – позовної давності, тоді як для оперативних заходів чи інших позасудових вимог встановлені спеціальні строки або взагалі відсутнє часове обмеження. Тож наголошується на необхідності окремого темпорального опосередкування кожного із вказаних способів захисного реагування.
Посилання
Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. М.: Статут, 2000. 411 с.
Малеин Н.С. Закон, ответственность и злоупотребление правом. Советское государство и право. 1991. № 11. С. 28–35.
Иоффе О.С. Гражданское право. Избранные труды. М. Статут, 2000. 781 с.
Печений О. Деякі проблеми строків у договірних зобов’язаннях. Мала енциклопедія нотаріуса. 2008. № 1. С. 90–94.
Крашенинников Е.А. Понятие и предмет исковой давности. Ярославль, 1997. 80 с.
Вошатко А.В. Начало течения давностного срока по притязанию на выплату страхового возмещения. Проблемы защиты субъективных гражданских прав. Сборник науч. трудов. Ярославль: Из-во ЯрГУ, 2001. С. 39–45.
Яковлев В.Ф. Гражданско-правовой метод регулирования общественных отношений. 2-е изд., доп. М.: Статут, 2006. 240 с.
Горяйнов А.М. Примус і цивільно-правова відповідальність. Вісник Верховного Суду України. 2012. № 3 (139). С. 36–39.
Юриста О. Про поняття та основні ознаки правоохоронного відношення. Право України. 1997. № 10. С.55–58.
Гуйван П.Д. Теоретичні питання строків у приватному праві. Монографія. Харків: Право, 2014. 620 с.
Гурвич М.А. Право на иск. Отв. ред.: Клейнман А.Ф. М., Л.: Изд-во АН СССР, 1949. 216 с.
Жицинский Ю.С. Санкции нормы советского гражданского права. Автореф. дисс. …. канд. юрид. наук. К.: Киевский гос. ун-т им. Т. Г. Шевченко, 1966. 18 с.
Елисейкин П.Ф. Понятие иска как процессуального средства защиты прав и интересов. Проблемы защиты субъективных прав и советское гражданское судопроизводство. Ярославль. 1976. Вып. 1. С. 82–126.
