Особливості російської експансії щодо тюркських та угро-фінських народів (остання чверть XV – середина XIX ст.): історико-правова парадигма

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.20535/2308-5053.2020.3(47).229419

Ключові слова:

Московське царство, Російська імперія, завоювання, розширення території, Середня Азія, Сибір, етноси

Анотація

У статті розглянуто особливості суспільно-політичних та державно-правових процесів, пов’язаних із перебігом російської експансії щодо тюркських та угро-фінських народів упродовж останньої чверті XV – середини ХІХ ст. ст. Автор підкреслює, що з огляду на сенс існування Росії як держави традиційно в її політико-правовій доктрині війна завжди трактувалась як продовження зовнішньої політики в мирний час, що якраз і визначало особливості російського зовнішньополітичного курсу. Наголошується, що початок безпосереднього захоплення Росією володінь тюрків і угрофінів пов’язується з підкоренням таких великих держав, як Казанське, Астраханське і Сибірське ханства. Загалом до особливостей російської експансії щодо тюркських та угро-фінських народів зараховано такі: ідеологічна зумовленість; приділення значної уваги підготовчій фазі експансії; поєднання воєнних і гібридних засобів впливу на підкорювані народи; застосування широкого арсеналу методів національної асиміляції після підкорення територій; розробка та впровадження широкого арсеналу заходів впливу в разі непокори місцевого населення; супровід експансії на всіх стадіях засобами інформаційно-психологічної боротьби. Підкреслено, що при цьому ідеологія російського експансіонізму поповнилася такими основними положеннями: у процесі вирішення міжнародних зіткнень має завжди переважати сила, а не справедливість; переможців військових конфліктів слухаються і з ними погоджуються, їх не судять і їм не висувають претензій, навіть коли вони творять жорстокості, їм не дорікають ні в яких гріхах; слабкі, відсталі і залежні держави слід підкорювати і не залишати їм жодних шансів на відродження; якщо держава, яка раніше перебувала в ранзі переможця, послабшала і вже не може відстояти свого привілейованого становища, треба на неї якомога швидше нападати і добивати її; прийняття наполегливої, наростаючої агресивності у відносинах з ослабленими державами як основа військово-політичної тактики; застосування широкого арсеналу засобів асиміляції населення як напередодні експансії, так і на всіх її подальших етапах, розвиток теорій про «відсталість» народів.

Біографія автора

О. Іванов, Національна академія Служби безпеки України

кандидат юридичних наук, старший викладач кафедри теорії та історії держави і права

Посилання

Фишер И.Е. Сибирская история. Санкт-Петербург : Типография Академии наук, 1774. 631 с.

Иванов В.Н. Историческая мысль в России XVIII – середины XIX в. о народах северо-востока Азии. Москва : Наука, 1989. 248 с.

Похлёбкин В.В. Татары и Русь. 360 лет отношений Руси с татарскими государствами в XIII–XVI вв., 1238–1598 гг. (От битвы на р. Сить до покорения Сибири). Справочник. Москва : Международные отношения, 2001. 192 с.

Материалы по истории туркмен и Туркмении. Т. 2. Москва – Ленинград, 1938. 698 с.

Олонецкий край. Санкт-Петербург : Типография В.И. Леонтьева, 1910. 36 с.

Опубліковано

2021-01-29

Номер

Розділ

Право