Етнокультурні чинники геополітичного позиціонування україни як об’єкта зовнішнього впливу

Анотація

У статті побудовано описову характеристику подвоєння/фрагментації регіональних ідентичностей та макроідентичності України як чинника посилення зовнішнього впливу. У результаті проведеного дослідження визначено, що фрагментована та дифузійна ідентичність різних регіонів України є дотичною до зміни уявлень їхніх мешканців щодо найбільш прийнятного вектору зовнішнього (культурного та політичного) впливу. Цей вектор є залежним від рівня легітимності діючої влади і перебуває в спектрі геополітичних орієнтацій ЄС/НАТО – Митний Союз. Аналіз даних емпіричних соціологічних досліджень дає підстави вести мову про наявність коливального контуру настроїв, які зумовлюють включення в процес визначення того чи іншого зовнішнього центру сили, з одного боку, західних та центральних, а з другого боку, південних та східних регіонів.
Наголошено на тому, що меншість населення поділяє позицію обмеженого впливу на Україну різноманітних альянсів держав та збереження нейтрального суверенітету. При цьому показники ставлення до ЄС та НАТО, Митного Союзу, як і раніше, різняться на заході і сході країни. Констатовано наявність корелятивних відмінностей у зовнішньополітичних, електоральних, етнокультурних орієнтаціях, які фіксуються в емпіричних соціологічних дослідженнях в областях з найбільшою прихильністю до двох моделей етносоціальної структури, держави і суспільства: націократичної та цивільно-територіальної (Галичина і Донбас).
Відзначено, що нестійкість регіональної ідентичності, як правило, корелює з поширеними в минулому практиками імперій (феодально-монархічної та радянської) на штучне етнокультурне міксування та депортацію автохтонного населення на віддалені території. Констатовано, що переважна більшість жителів України, володіючи особливими культурно-мовними характеристиками, як і раніше, не має чіткого політичного світогляду, який залежить від ситуаційної кон’юнктури влади і змінюється з плином часу під зовнішнім впливом ситуаційно-домінуючих центрів сили інших суспільств.
Наголошено на тому, що Україна як суспільство характеризується вираженими регіональнокультурними відмінностями, які сформувалися у зв’язку з особливим історичним досвідом окупації її різних регіонів та їх штучного територіально-політичного композиціонування. Проведений аналіз показав, що ідея загальноукраїнської громадянської ідентичності має часткову підтримку на державному рівні й поділяється більшістю жителів України.
Водночас констатовано, що поряд з усвідомленням себе частиною української держави для значної частини українців, як і раніше, важливими є їхні етнічні, культурні та мовні особливості, які можуть бути пов’язані з чинниками приналежності до певного регіону. На основі зазначеного зроблено висновок про те, що регіональні аспекти української ідентичності стають генералізованою детермінантою допущення того чи іншого центру зовнішнього впливу на Україну.