Впровадження російського станового судочинства на території україни (кінець XVIII – початок ХІХ ст.)

Анотація

У статті розкриваються особливості імплементації російської системи судочинства на території Гетьманщини в другій половині XVIII – першій половині ХІХ ст. Вказується, що інкорпораційна політика Російської імперії передбачала повне включення українських земель до складу імперії, як в адміністративному, так і в правовому аспектах. Починаючи з ліквідації інституту гетьманства, полково-сотенного устрою, представники імперської влади намагалися викоренити з побуту всі правові атрибути козацтва, які були для населення традиційними й відрізнялися від класичних російських. Одним із таких атрибутів державності була система судоустрою та судочинства. Визначивши специфіку та характерні риси традиційно-української системи судочинства, що реалізовувалася в Гетьманщині з середини XVII ст. (судові реформи П. Орлика, К. Розумовського), автор встановив особливості запровадження російської станової системи судочинства. Після ліквідації полковосотенного устрою та запровадження поділу на губернії на території України починають створювати земські (губернські) та повітові суди, які мали широке коло повноважень, ділилися на департаменти кримінальних і цивільних справ. Земські суди були судом вищої інстанції та основним апеляційним органом, але вирішували виключно справи, що стосувалися дворянського стану. Формальна виборність суддів і їх підпорядкування імператору було компромісом, який задовольняв як владу, так і гарантував лояльність дворянства. Повітові суди перебували під контролем дворянства, що нівелювало прозорість прийнятих рішень. Найнижчою судовою ланкою були сільські суди, які вирішували більшість господарських і адміністративних питань, пов’язаних із найменш захищеними прошарками суспільства.
Певним позитивом можна вважати практику діяльності «тритейських» та «совісних» судів, завданням яких було вирішення суперечок на досудовій стадії. Вони мінімізували і дебюрократизували систему судочинства, формуючи дієву альтернативу повітовим судам. Договірні принципи в судівництві, за умови існування близько 10 тис. нормативно-правових актів, частина з яких була закономірно не відома суддям, а інколи суперечила один одному, стали запорукою стабільності судової влади в дореформений період.