Вісник НТУУ "КПІ" Політологія. Соціологія. Право

Висвітлення теми російської агресії проти України у бретонських медіа у 2014–2025 pp.

Г. Вісько, П. Федорченко-Кутуєв — пн, 17 лис 2025 00:00:00 +0200

Стаття є подальшим розвитком та застосуванням концепцій історичної соціології у синтезі з мікросоціологічними підходами до вивчення динаміки розбудови націй у контексті формування та функціонування модерну на прикладі західноєвропейського досвіду, а саме Бретані у контексті французької версії модерної національної держави. Емпіричним підґрунтям статті є матеріали незалежного бретонського онлайн-медіа Agence Bretagne Presse на тему російської агресії проти України від анексії Криму до подій повномасштабного вторгнення включно. Оскільки Бретань є регіоном Франції з яскраво вираженою локальною та мовною ідентичністю і автономістськими настроями, автори при аналізі наративів у бретонських медіа пропонують брати до уваги напрацювання Монтсеррат Ґібернау про демократичний націоналізм та космополітизм, гіпотези сецесії, постколоніальні та націотворчі процеси в сучасній Бретані. У статті демонструється, що ідея захисту та підняття престижу бретонської мови проходить червоною ниткою через процеси національно-культурного відродження і консолідує політичні сили Бретані. Окрім того ідеологія панкельтизму – символічного єднання кельтських націй як продукт деколонізаційних, сецесійних, націоналістичних і водночас космополітичних процесів так само може впливати на сприйняття бретонською інтелектуальною елітою подій злочинної російської агресії проти України. Результати такого аналізу можуть слугувати корисним інструментом для дипломатичних зусиль України – як держави, так і громадянського суспільства – з огляду на глобальну проєкцію української м’якої сили.

Управління враженням у соціальних мережах у воєнний час (кейс Валерія Залужного)

Н.М. Каширова — пн, 17 лис 2025 00:00:00 +0200

У статті підкреслюється унікальна роль використання інформації в гібридній війні в умовах воєнних дій на основі управління репутацією Валерія Залужного – колишнього Головнокомандувача Збройних Сил України, які досліджуються за допомогою теорії Суспільства вражень Шульце. Об’єктом дослідження є аналіз його акаунтів у соціальних мережах у період оголошеного Україною контрнаступу, з 04 по 30.06.2023, та за два тижні до його відставки з посади Головнокомандувача Збройних Сил України, з 25.01 по 08.02.2024.

В якості основного інструменту дослідження обрано аналіз контенту соціальних мереж.

Отримані результати свідчать, що репутацію Валерія Залужного можна охарактеризувати як збалансовану, лаконічну та стриману. Є акцент на культурному коді: традиційних нормах та цінностях, притаманних суспільству, особливостях роботи людини в суспільстві та для суспільства в умовах війни, а також вибір «особистих» тем, що демонструють «належність» та «співпрацю» лідера з суспільством, які є основними компонентами формування його репутації. Символічний образ захисника відіграє ключову роль у його репутації.

Серед факторів, що впливають на просування іміджу Захисника, можна виділити цінності та культурні особливості цільової аудиторії; тривалість репутації; використання лексичного забарвлення (емоційно забарвлені слова – це вирази, що дозволяють висловити ставлення людини до вчинків, дій інших людей) та орієнтацію на соціальні традиції.

Штучний інтелект і трансформація управлінських рішень: соціолого-правовий аналіз ролі керівника та структури влади

М. Н. Єнін, М. П. Кухта, О. М. Головко — пн, 17 лис 2025 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано вплив штучного інтелекту (ШІ) на управлінські процеси та трансформацію ролі керівника в сучасних організаціях. Автори висвітлюють, як алгоритмічне ухвалення рішень змінює структуру влади та розподіл відповідальності між людьми й цифровими системами. Замість традиційної централізованої моделі, що базується на особистому авторитеті та компетентності управлінців, дедалі більшої ваги набувають алгоритми, які виконують аналітичні й прогностичні функції. Особливу увагу приділено проблематиці «чорної скриньки», коли керівники не завжди розуміють принципи роботи систем, на які вони покладаються, та ризику «автоматизаційного ухилу», що може послаблювати критичне мислення та знижувати стратегічну автономність управлінців. Соціологічний вимір алгоритмічного управління розкривається крізь призму взаємодії людини й технології, де виникають нові конфігурації контролю й підзвітності. У класичних моделях бюрократії, описаних М. Вебером, влада будувалася на формальних процедурах і персональній відповідальності керівників. В умовах упровадження штучного інтелекту ці процедури набувають динамічності та гнучкості, але водночас зростають вимоги до прозорості алгоритмів і механізмів їхньої легітимації. Дослідження підтверджують, що працівники можуть сприймати цифрові рішення як об’єктивні, проте відсутність зрозумілих пояснень знижує довіру до таких технологій. У статті розкрито гіпотезу, що впровадження штучного інтелекту змінює баланс влади між керівником і алгоритмічними системами та формує нові способи легітимації рішень. Порушено питання про «алгоритмічну відповідальність», коли розмите авторство цифрового прогнозу чи рекомендації ускладнює визначення, хто відповідає за підсумковий результат. З урахуванням сучасних теоретичних підходів (зокрема акторно-мережевої теорії та теорії соціальних систем), запропоновано розглядати алгоритми як активних учасників управлінського процесу, що впливають на формування нової бюрократії. Зроблено висновок, що подальше дослідження алгоритмічного управління потребує міждисциплінарного підходу, аби поєднати технологічні досягнення зі збереженням прозорості, довіри й соціальної відповідальності в організаціях. Особливу увагу слід приділити розробці правових норм для забезпечення прозорості алгоритмів і механізмів їхньої легітимації. Важливою є також проблема визначення правових рамок для «алгоритмічної відповідальності», що дозволить уникнути юридичних прогалин у випадках, коли рішення ухвалюються автоматизованими системами. Це допоможе забезпечити відповідальність за результати цифрових рішень та підвищить довіру до таких технологій.

Гендерні аспекти профспілкового лідерства: виклики і перспективи

Т.В. Коломієць, І. В. Степанюк — пн, 17 лис 2025 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано гендерні аспекти профспілкового лідерства в Україні в контексті сучасних соціальних трансформацій, пов’язаних з війною. Здійснено огляд теоретичних підходів та емпіричних даних, що засвідчують недостатню представленість жінок у керівних органах профспілок, зумовлену поєднанням формальних та неформальних бар’єрів, включно з патріархальними нормами та гендерними стереотипами. На основі міжнародного досвіду доведено ефективність таких інституційних механізмів, як гендерні квоти, програми підготовки лідерок і моделі інклюзивного управління, які сприяють посиленню участі жінок у профспілковому русі та підвищенню його ефективності.

Особливу увагу приділено актуальним ініціативам українських профспілок, зокрема створенню у 2025 році жіночого комітету у Федерації профспілок України, проведенню гендерного аудиту в профспілці АПК. Підкреслено, що подолання нерівності потребує не лише інституційних змін, але й глибинної культурної трансформації, що передбачає переосмислення традиційних гендерних ролей та стереотипів.

У статті обґрунтовано необхідність комплексних стратегій, що включають освітні програми з гендерної компетентності для профспілкових лідерів, розширення участі жіночих мереж у процесах ухвалення рішень, а також зміцнення партнерства профспілок із державними інституціями, міжнародними організаціями та громадським сектором.

Громадська активність як інструмент подолання кризи: соціальні медіа та мобілізація громадської участі під час війни

пн, 17 лис 2025 00:00:00 +0200

Центральним об’єктом дослідження є інструментальна роль соціальних медіа, які забезпечили необхідну інфраструктуру для координації та перформативного утвердження цієї нової суб’єктності. Аналізується, як диференційовані цифрові платформи перетворилися на багатофункціональні системи: Telegram – для миттєвого поширення верифікованої інформації та оповіщення, Facebook – для формування локальних спільнот і координації гуманітарних ініціатив, а Instagram – для візуальної комунікації, документування реальності та запуску глобальних краудфандингових кампаній.
Розглядається практичний вимір громадської активності – від забезпечення гуманітарних потреб мільйонів внутрішньо переміщених осіб до реалізації складних логістичних операцій для технологічної підтримки Сил оборони України. При цьому висвітлюється соціально-психологічний аспект: участь у спільній справі аналізується як потужний механізм подолання колективної травми та зміцнення соціальної згуртованості.
На основі синтезу теорій соціальної ідентичності, соціальної згуртованості та соціології цифрових медіа обґрунтовується теза, що первинним каталізатором громадської активності став не технологічний детермінізм, а фундаментальний зсув у колективній свідомості – перехід від пасивної до проактивної громадянської суб’єктності.
З’ясовано, що громадська активність, підсилена можливостями соціальних мереж, виконує системну роль у розбудові соціального капіталу та довіри. Цей процес формує стійкі горизонтальні мережеві структури, що ефективно функціонують паралельно з державними інституціями, компенсуючи їхню неспроможність у кризові моменти. Таким чином, ця мобілізація є не лише ситуативною відповіддю на загрозу, а й фундаментальним фактором якісної трансформації українського громадянського суспільства, що закладає підвалини для демократичної та прозорої повоєнної відбудови держави.

Війна як каталізатор державотворення: аналіз через призму мілітарно-фіскальної теорії Чарльза Тіллі

І. В. Пиголенко, С. Август — пн, 17 лис 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядається питання впливу війни на процеси формування та зміцнення державних інституцій. У рамках мілітарно-фіскальної теорії Чарльза Тіллі та її сучасних інтерпретаціях, автори аналізують, за яких політичних, соціальних і ресурсних умов війна може виступати каталізатором державотворення.
У роботі робиться спроба по-новому концептуалізувати мілітарно-фіскальну теорію, доповнивши її аналізом умовного характеру впливу війни. Здійснено узагальнення різних країн та історичних періодів, щоб виявити закономірності: чому в одних випадках війна приводить до бюрократичного зміцнення і національної консолідації, а в інших – ні.
Дослідження має актуальність для розуміння траєкторій державного розвитку в умовах сучасних конфліктів та війни в Україні, зокрема.
На прикладі порівняльного аналізу кейсів африканських країн (Руанда і Сомалі) та Корейського півострова (Південна і Північна Корея) продемонстровано, що лише за наявності централізованої влади, внутрішньої мобілізації ресурсів та інституційної адаптації війна здатна посилити інституційну спроможність держави.
Такий аналіз дає змогу побачити загальні тенденції та уникнути обмежень, притаманних вузькому аналізу одного випадку. Зокрема, компаративний підхід дозволяє чіткіше виокремити ключові чинники (масштаб мобілізації, джерела фінансування війни, характер зовнішньої загрози тощо), від яких залежить здатність війни стимулювати інституційний розвиток держави.
У статті розглянуто основні теоретичні концепції і підходи щодо взаємозв’язку між війною та державотворенням, представлено результати порівняльного аналізу обраних історичних випадків та сформульовано висновки про вплив війни на процеси становлення держав.

Розвиток законодавства у сфері авторського права на кінематографічні твори: історико-правовий аспект

І. О. Вальчук — пн, 17 лис 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено історико-правовий аналіз законодавства у сфері авторського права на кінематографічні твори — від перших спроб правового врегулювання на початку ХХ століття до сучасних викликів, пов’язаних з новітніми цифровими технологіями. Автор розглядає ключові етапи становлення міжнародної системи охорони авторського права на кінематографічні твори – від першої редакції Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, яка досить поверхнево розглядала кінематограф в контексті правового регулювання, і до прийняття спеціалізованих нормативно-правових актів, зокрема Договору ВОІВ про авторське право 1996 року, які враховували виклики нового цифрового середовища.
Автор досліджує історичний розвиток нормативно-правових актів у сфері авторського права, в яких формувалося поняття та правовий статус кінематографічного твору — від первинного ототожнення кінематографічних творів з фотографіями і до визнання кінофільмів самостійними об’єктами авторського права.
Особлива увага приділена директивам Європейського Союзу, в яких поступово формувався узгоджений підхід до охорони авторського права на аудіовізуальні твори, зокрема через директиви 89/552/ЄЕС, 92/100/ЄЕС, 2001/29/ЄС та 2006/115/ЄС. Простежується, як із розвитком телебачення, кабельного та супутникового мовлення, а згодом і мережі Інтернет, змінювались правові конструкції, спрямовані на регулювання авторського права на кінематографічні твори.
Історичне становлення правового регулювання у сфері авторського права на кінематографічні твори є динамічним процесом, тісно пов’язаним із технологічним розвитком кіноіндустрії. Для забезпечення ефективної охорони та захисту авторських прав в інформаційному середовищі необхідна системна трансформація законодавства з урахуванням як історичного контексту, так і викликів, пов’язаних із сучасними технологіями, такими як системи штучного інтелекту.

Правове регулювання в ЄС доступу до інформації в електронних комунікаційних мережах

С. В. Прокопченко — пн, 17 лис 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено комплексний аналіз еволюції нормативно-правового регулювання доступу правоохоронних органів держав-членів Європейського Союзу до даних електронних комунікацій. Об’єктом дослідження є ключові нормативно-правові акти ЄС, серед яких: Резолюція № 96/C329/01 «Про законне перехоплення телекомунікацій», Конвенція Ради ЄС № 994\_238 про взаємодопомогу в кримінальних справах, Директива № 96/C329/01 (ENFOPOL), Директива 2006/24/ЕС про зберігання даних, а також Директива (ЄС) 2018/1972/ЄС (Європейський кодекс електронних комунікацій).
Метою дослідження є виявлення трансформації підходів Європейського Союзу до забезпечення балансу між інтересами національної безпеки та дотриманням основоположних прав людини, зокрема права на приватність та захист персональних даних. Проаналізовано правові підстави, обсяг та межі здійснення законного перехоплення електронних повідомлень, запровадження обов’язку провайдерів щодо зберігання трафіку даних, а також ключові виклики у процесі імплементації цих норм на національному рівні.
Особливу увагу приділено аналізу рішення Суду Європейського Союзу у справі Digital Rights Ireland (2014), яке призвело до визнання Директиви 2006/24/ЕС такою, що не відповідає Хартії основних прав ЄС. На цьому тлі розглянуто концептуальне перезавантаження підходів до збереження даних у контексті нового нормативного середовища, окресленого положеннями Директиви 2018/1972. Стаття формує пропозиції щодо можливостей адаптації європейських підходів у законодавство України в контексті гармонізації із правом ЄС та в умовах сучасних безпекових викликів, включаючи протидію міжнародному тероризму та військовій агресії.
Висновки. ЄС пройшов еволюційний шлях від безпекового централізму до демократичного компромісу, орієнтованого на верховенство права та основоположні свободи. Система доступу до даних стала більш прозорою, підзвітною, орієнтованою на ризик, а не на масовість, що становить орієнтиром для України на шляху імплементації європейських стандартів у сфері електронних комунікацій та прав людини.

Політичні режими та виборчий процес в умовах війни: виклики, стратегії та міжнародний досвід

А. І. Железков — пн, 17 лис 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена аналізу політичної системи в умовах війни, діяльності влади та висвітленню методів вирішення політичних криз, спроможності до вибору правильної стратегії влади та її реалізації в умовах воєнних дій. Особлива роль виборчого процесу як гарантійного феномену оновлення політичного кола представників та політичних партій, значення цього політичного інституту у воюючих державах. Вибори є важливою частиною функціонування держави в умовах демократичного ладу і навіть гібридного режиму, під час яких висвітлюються основні засади спрямування цілей та завдань політичних партій, від цього залежить розвиток держави та суспільства, процес формування рішень і діяльність законодавчої, виконавчої та судової влади. В демократичних країнах особливістю функціонування влади під час війни є створення коаліцій, єдність політичних партій у формуванні державної стратегії та висока довіра суспільства до влади через збереження фундаменту правової традиції. Недемократичним режимам притаманна зосередження влади в руках однієї або небагатьох партій, надлишкове посилення інформаційної пропаганди (не з патріотичних міркувань, а для забезпечення лояльності і покори суспільства), популістичні методи політичних акторів, маніпуляція на пріоритетах і вподобаннях громадян. Від вище зазначених факторів залежить життєздатність політичної системи та якість методів управління під впливом політичних криз, конфліктів, війн в контексті політичних режимів в державах.
На прикладі України розглядається потенціал змін у політичному ландшафті, що виникає внаслідок війни: від запиту на оновлення влади до появи нових політичних сил.
Стаття формує висновки про важливість збереження демократичних інститутів у кризових умовах, необхідність правової визначеності щодо виборів під час надзвичайних станів та формування ефективних механізмів повернення до політичної конкуренції після завершення активної фази війни.

Збільшення політичної участі громадян внаслідок розвитку інформаційно-комунікаційних технологій

В. М. Заглада — пн, 17 лис 2025 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано вплив інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) на зростання політичної участі громадян у сучасному суспільстві. Підкреслено, що цифрові інструменти – соціальні мережі, онлайн-петиції, електронні консультації та інші форми е-демократії – розширюють можливості громадян впливати на політичні процеси, сприяють мобілізації суспільства, підвищують прозорість влади й активізують громадянське самовираження.
Досліджено поняття політичної участі у контексті представницької та партисипативної демократії, наголошено на ролі електронної участі як інструменту інклюзивного та відкритого врядування. Розглянуто досвід України у впровадженні ІКТ у політичне життя: зокрема, аналізується динаміка користування інтернетом, популярність петицій, зміни в інформаційному середовищі, участь громадян у воєнний час.
Увага також приділяється як перевагам цифрової участі – мобільність, оперативність, доступність, нові канали комунікації, так і її ризикам – цифрова нерівність, кіберзагрози, анонімність та маніпуляції. Обґрунтовано, що ІКТ автоматично не гарантують широку політичну залученість, але є потужним інструментом для вже активних громадян. У підсумку підкреслюється необхідність формування цифрових компетентностей, вдосконалення правової бази та зміцнення довіри до онлайн-інструментів демократії.

Виклики та бар’єри у процесі формування позитивного іміджу україни в умовах воєнного стану: класифікаія і подолання

Н. О. Ігнатов — пн, 17 лис 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджуються основні виклики та бар’єри, що постають на шляху формування позитивного іміджу держави в умовах глобальної інформаційної відкритості, збройного конфлікту та політичної турбулентності. Обґрунтовано, що ефективна політична комунікація є ключовим чинником у збереженні міжнародної суб’єктності держави, формуванні довіри до її політичного керівництва та протидії зовнішнім деструктивним наративам. Здійснено спробу класифікації зазначених викликів і бар’єрів за критеріями походження (внутрішні/зовнішні), характеру впливу (політичні, економічні, культурні, інформаційні) та рівнем їхньої системності. Окрему увагу приділено аналізу недосконалості державної комунікаційної стратегії як чинника втрати контролю над інформаційним простором, що негативно позначається на міжнародному образі країни. У роботі запропоновано концептуальний підхід до подолання ідентифікованих бар’єрів, який базується на засадах публічної дипломатії, державного брендингу та сучасного комунікаційного менеджменту. Визначено, що в умовах війни особливого значення набуває синхронізація комунікацій між різними гілками влади, активна взаємодія з міжнародними ЗМІ та цифровими платформами, а також прозора й послідовна інформаційна політика, спрямована на формування позитивного іміджу держави серед зовнішніх аудиторій. Акцент зроблено на актуальних для України загрозах та можливостях в умовах євроінтеграційного курсу, масштабної воєнної агресії та потреби відновлення довіри міжнародної спільноти. Сформульовані у статті висновки можуть бути використані при розробці державних програм стратегічних комунікацій у сферах зовнішньої політики, інформаційної безпеки та міжнародного позиціонування.

Повоєнний соцільний дистрес і інституційна крихкість в україні: до нової програми соцільної політики та інституційної трансформації

Н. В. Кононенко — пн, 17 лис 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджується феномен соціального дистресу в Україні як одного з найтриваліших і найглибших наслідків повномасштабної війни, розпочатої Російською Федерацією. Війна виступила не лише чинником масштабних руйнувань і гуманітарних втрат, а й каталізатором радикальних соціальних і політичних трансформацій, які формують симптоми так званого «катастрофічного суспільства»: зниження передбачуваності майбутнього, хронічне психосоціальне виснаження громадян, зростання інституційної недовіри та розрив соціальних зв’язків. Особлива увага приділяється аналізу інституційної неспроможності держави як ключового чинника, що поглиблює соціальний дистрес і ускладнює відновлення суспільної стійкості.
На основі підходів У. Бека, О. Бейліс та А. Пшеворського авторка розглядає взаємозв’язок між якістю державного управління, рівнем довіри до інститутів та спроможністю влади реалізовувати політики справедливості й турботи. Окремий акцент зроблено на виявленні структурних проблем українського державного управління у 2024–2025 роках: обмежена ефективність соціальної політики, незавершеність судової реформи, уповільнення антикорупційних ініціатив, а також відтворення викривленої архітектоніки влади, що консервує делегативну модель управління.
Стаття вводить український досвід у ширший європейський контекст, демонструючи паралелі з кризою легітимності та управлінської ефективності в низці країн ЄС. Це дозволяє зробити висновок про транснаціональний характер інституційної деградації, що загрожує демократичним системам не лише в умовах війни, а й у мирний час. Як інтелектуальну відповідь на ці виклики запропоновано концепт «інституційної турботи» – альтернативний підхід до управління, що протистоїть технократичним чи репресивним моделям. Його основою є політичне слухання, відповідальність перед громадянами, залучення суспільства до прийняття рішень та формування моральної солідарності.
Доводиться, що подолання післявоєнного дистресу можливе лише через якісну інституційну реконструкцію, яка забезпечить соціальну справедливість, відновлення довіри та стійкість української демократії. Аналітичні висновки ґрунтуються на критичному, порівняльному й інтерпретативному методах, а також на аналізі нормативно-правової бази та практичних кейсів сучасної політики.

Ідеологічні диверсії в умовах гібридної війни: виклики для національної безпеки та політичної стабільності

П. Л. Лисянський, В. А. Ястребова — пн, 17 лис 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджується феномен ідеологічної диверсії як ключового інструменту авторитарної стратегії впливу в умовах гібридної війни. Автори акцентують увагу на тому, що ідеологічна диверсія є невід’ємною складовою підготовки до військових конфліктів, що ініціюються Російською Федерацією на пострадянському просторі. У роботі обґрунтовано, що перед початком будь-якої активної фази військових дій відбувається системна ідеологічна обробка населення через цілеспрямовані інформаційно-психологічний вплив. Такий вплив передбачає підрив національної єдності, делегітимацію державних інституцій, формування образу ворога та нав’язування концепції «русского мира» як нібито історично обґрунтованої форми співіснування народів. Особливу увагу приділено аналізу механізмів реалізації ідеологічної диверсії в контексті створення так званих «Луганської народної республіки» та «Донецької народної республіки». Автори демонструють, що ключовою особливістю цієї стратегії є впровадження зовнішньо-інспірованого сепаратизму, що підкріплюється маніпуляціями історичною пам’яттю, викривленням фактів і поширенням антиукраїнських наративів через медіа, освітні програми, культурні проєкти та розважальний контент. Окремий акцент зроблено на ролі предиктивного програмування свідомості через цифрові платформи та масову культуру, які формують сприятливе підґрунтя для сприйняття агресії як легітимного и виправданого явища. У статті підкреслено, що ідеологічна диверсія є не просто елементом пропаганди чи індоктринації, а комплексною системою підривного впливу, спрямованою на трансформацію політичної культури та ідентичності населення. Обґрунтовано наукову й практичну необхідність поглибленого вивчення цього явища для розробки ефективних механізмів протидії та зміцнення національної безпеки.

Методологічні підходи до дослідження чинників переобрання парламентарів: міжнародний досвід

Ю. В. Морозюк — пн, 17 лис 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядаються методологічні підходи до вивчення чинників, які впливають на переобрання членів парламенту, на основі досліджень міжнародних вчених. Автор зосередив свою увагу на досвіді європейських країн, так як він найбільш близький до українських реалій. Основний акцент зроблений на групах змінних, які, зазвичай, пояснюють успіх депутатів на виборах і які були використані у своїх наукових роботах закордонними дослідниками. Серед них – наскільки активно парламентарі проявляють себе за період каденції (законодавчі ініціативи, виступи, робота в комітетах); досвід депутатства (стаж), лідерські позиції та партійна лояльність; ентропія (різноманітність тем, на які виступають народні обранці) та їхнє багатство; також їхні демографічні характеристики (вік, стать, освіта). Крім того, окремо аналізуються партійні та інституційні чинники: наприклад, чи є парламентар представником опозиційної або правлячої партії, чи змінював він партію під час своєї каденції, яку кількість преференційних голосів отримав та наскільки вразливими його мандат тощо.
Порівняльний аналіз дає змогу виявити статистично значущі змінні, що впливають на переобрання (потрапляння в список, зайняття реалістичних позицій) народних обранців до вищих законодавчих органів у різних політичних системах. Варто відзначити, що особлива увага приділяється взаємозв’язку між парламентською діяльністю депутатів та їхнім успіхом на виборах.
Результати представлені у порівняльній таблиці, що дозволяє чітко простежити як загальні тенденції, так і особливості окремих країн, а також статистично значущі змінні (в тому числі з оберненим, негативним зв’язком). Висновки дослідника щодо практичного застосування результатів стосуються двох аспектів: процесів політичного рекрутингу та формування виборчих списків, а також ефективності парламентської діяльності в Україні. Також, науковець зазначає, які напрямки є перспективними у наступних дослідженнях цієї тематики.

Вплив економічних інтересів на єдність Європейського Союзу в ухваленні санкцій на початку російської агресії

В. Р. Савчук — пн, 17 лис 2025 00:00:00 +0200

Агресія Російської Федерації (РФ) проти України, яка почалась у 2014 році стала серйозним викликом для зовнішньої та безпекової політики Європейського Союзу (ЄС). У статті проаналізовано вплив економічних та енергетичних інтересів на ухвалення санкцій, як однієї із ключових форм реагування ЄС на агресію Росії. Метою даної наукової статті є характеристика основних елементів впливу економічних інтересів окремих держав-членів ЄС на процес формування спільної санкційної політики на початковому етапі російської агресії починаючи з 2014 року. У центрі дослідження – визначення причин внутрішньої неоднорідності ЄС при ухваленні санкційних рішень та виявлення ролі енергетичної залежності, зовнішньоекономічних зв’язків і національного бізнесу у цьому процесі.

Методологічну основу роботи становлять системний підхід, порівняльний аналіз, кейс-стаді окремих країн (зокрема Німеччини, Італії та Угорщини), а також елементи функціонування їхньої політичної економіки та вплив на неї Росії. Використано як офіційні документи ЄС, урядові заяви та дані про зовнішню торгівлю, так і аналітичні доповіді та експертні оцінки впливу економічних факторів на політичні рішення. Наукова новизна полягає у комплексному дослідженні внутрішньої конфліктності в межах ЄС не лише як політичного явища, а як наслідку різного рівня економічної взаємозалежності з Росією. У роботі підкреслено, яким саме чином економічні інтереси уповільнювали або пом’якшували санкційні ініціативи на рівні ЄС, та виявлено асиметричність впливу російської агресії на внутрішньополітичні рішення в окремих країнах.

У висновках зазначено, що хоча Європейському Союзу загалом вдалося досягти формальної єдності у питанні санкцій, ця єдність часто була результатом політичного компромісу, а не одностайного засудження агресора. Економічні інтереси, особливо у сфері енергетики, виступали ключовими стримуючими чинниками, що обмежували гнучкість та швидкість санкційного реагування. Це створює виклики для майбутньої зовнішньої політики ЄС у контексті конфліктів із залученням економічно впливових держав.

Федеральні, штатні та місцеві органи влади в США та американське суспільство

Д. М. Стеблак, В. І. Завидняк — пн, 17 лис 2025 00:00:00 +0200

Федеральна структура Сполучених Штатів Америки складається з урядів 50 штатів. Штати визначають власні системи місцевого самоврядування, включаючи їх кількість, територіальну організацію та повноваження. На практиці в США існує 50 різних систем місцевого самоврядування, по одній для кожного штату.
Модель органів державного самоврядування США є чи не найбільш складною у світі. В США три рівні влади – федеральна, штату та місцева. В дослідженні проаналізовано опитування Pew Research Center, щодо довіри американців до влади в 2019 р., 2022 р., 2023 р. Згідно якого можна проаналізувати, що в 2023 році, прихильність до республіканської партії становилв – 11%, до демократичної – 32%; в 2022 р. прихильність до республіканської партії становила – 13%, до демократичної – 49%; в 2019 році прихильність до республіканської партії становила – 41%, до демократичної – 26%.
В роботі проаналізовано «парадокс Фенно», який зазначає, що є таке спостереження, яке полягає в тому, що хоча більшість людей можуть не схвалювати Конгрес в цілому, але часто схвально ставитися до окремих його представників. В деякій мірі цей парадокс «Фенно» підкреслює розрив між сприйняттям громадськістю Конгресу як органу та їхнім конкретним досвідом спілкування з власними обраними посадовцями. Цей парадокс названий на честь політолога Річарда Фенно, який обговорював це явище у своїй книзі 1978 року «Home Style: House Members in Their Districts».
В дослідженні проаналізовано ставлення до місцевих обраних посадовців порівняно зі своїм губернатором та членом Палати представників, згідно даних Pew Research Center, можна проаналізувати, що 56% дорослого населення США стверджують, що їхні місцеві обрані посадовці добре виконують свою роботу, тоді як менше половини, 26% кажуть, що вони виконують свою роботу погано.
Проаналізовано кількість та тип місцевих органів влади у вибраних штатах. Згідно до Центру вивчення федералізму, досліджено основні функції органів місцевої влади.