Вісник НТУУ "КПІ" Політологія. Соціологія. Право

Китай як чинник сучасних геополітичних трансформацій

Кондратенко Олег — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Здійснено дослідження участі Китаю у трансформації існуючого світового порядку. Розглянуто стратегію Китаю стосовно формування окремого полюсу впливу іменованого як Глобальний Південь та представленого державами, що розвиваються. За обставин дестабілізації глобальної стабільності та послаблення єдності демократичного світу Китай намагається реалізувати стратегію побудови нового світопорядку як своєрідної альтернативи домінуванню Сполучених Штатів. Доведено, що Китай запроваджує політику зменшення технологічної залежності від США беручи курс на освоєння імпорту складних технологічних товарів з ЄС та інших країн Заходу.

Встановлено, що попри домінування Китаю таких галузях як IT, ШІ та 5G технології забезпечення його економічного зростання відбувається за рахунок експорту сировинної продукції та товарів широкого вжитку. З’ясовано, що на прагнення нарощування впливу Китаю впливає низка чинників, серед яких: старіння населення; уповільнення економічного зростання; збереження безпекового розриву між КНР та США; низька популярність Китаю на міжнародній арені як автократичної держави. Охарактеризовано, що ключовою причиною ситуативного примирення між Китаєм та США, яка виражається принаймні у тимчасовому відкладенні тарифних війн та загострень у Південнокитайському морі й Індо-Тихоокеанському регіоні є їх економічна взаємозалежність. Одним із ключових завдань Китаю є наразі витримка конкуренції зі США в умовах руйнування старого та формування нового світового порядку.

Попри зближення з низкою авторитарних країн Китай не має явно виражених союзницьких відносин з такими державами адже потребує технологічної підтримки з боку провідних світових демократій. Натомість Пекін демонструє мовчазну згоду на участь автократій у руйнуванні існуючого світопорядку. З’ясовано, що Китай задля подальшого нарощування глобального впливу намагається залучитися підтримкою країн, які розвиваються шляхом надання їм відносно вигідних кредитів та вкладання коштів у видобувну та інфраструктурну галузь. Доведено, що Китай не має намірів щодо надання військової допомоги Ірану у ході його протистояння зі США та Ізраїлем, адже вбачає зацікавленість у дипломатичному врегулюванні ситуації в регіоні Перської затоки оскільки відчуває значну залежність від імпорту та транспортування близькосхідної нафти.

Трансформація безпекового виміру співпраці Європейського Союзу та Африканського Союзу

Марта Олійник-Дьомочко — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджується безпекова співпраця між Європейським Союзом (ЄС) та Африканським Союзом (АС) в умовах сучасних геополітичних викликів, посиленої конкуренції з боку недемократичних міжнародних акторів та зростання транснаціональних загроз. Авторка визначає ключові інтереси ЄС у сфері безпеки на Африканському континенті. Особлива увага приділяється інституційним та правовим основам співпраці: Котонській угоді (2000), Спільній стратегії «Africa–EU Joint Strategy» (2007), Меморандуму про взаєморозуміння АС–ЄС (2018) та Спільному баченню на період до 2030 року (2022).

Значну увагу приділено дослідженню трансформації безпекового партнерства з початку 2000-х років, коли основним інструментом була діяльність Африканського фонду миру, спрямованого на фінансування миротворчих операцій, інституційного розвитку та превентивних механізмів запобігання конфліктам, і до створення у 2021 році Європейського фонду миру, що забезпечило більшу гнучкість і можливість прямої співпраці з окремими державами та регіонами. Авторки виокремлює ряд чинників, які пояснюють обмежені результати безпекової співпраці між АС та ЄС.

У статті висвітлено сучасні безпекові загрози, серед яких тероризм у Сахелі та Африканському Розі, кіберзлочинність, поширення дезінформації та політична нестабільність. Наголошується на необхідності комплексного підходу, що поєднує безпекові ініціативи з соціально-економічним розвитком, зміцненням місцевого врядування та активним залученням регіональних організацій. Реформування партнерства у бік інклюзивних, рівноправних та адаптивних моделей співпраці авторка вважає ключовим чинником забезпечення стійкого та всебічного миру на континенті.

Еволюція принципів міжнародного права в контексті російсько-української війни: від доби середньовіччя до сьогодення

І. М. Крупеня , С. І. Моцак — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено актуальну наукову проблему — еволюцію принципів міжнародного права в контексті російсько-української війни, розглянуту в історичній ретроспективі від доби Середньовіччя до сучасного етапу. У межах історичного підходу здійснено комплексний аналіз ґенези та трансформації принципів міжнародного права, за результатами якого констатовано факт порушення Російською Федерацією всіх чинних на сьогодні принципів міжнародного права.

Із застосуванням загальнонаукових, логічних та емпіричних методів дослідження розв'язано такі завдання: розкрито особливості еволюції принципів міжнародного права під впливом ключових історичних подій від доби Середньовіччя до сучасного етапу; досліджено вплив російсько-української війни на стан верховенства міжнародного права; проаналізовано наслідки російської агресії проти України для національної та регіональної безпеки; з'ясовано, які принципи міжнародного права та міжнародні конвенції було порушено Російською Федерацією упродовж останнього десятиліття війни; обґрунтовано висновок про остаточне спростування в межах міжнародної спільноти міфу про Росію як миролюбну державу, що набуває характеру гіркої реальності для її населення.

Результати дослідження мають практичне значення та можуть бути використані в освітньому процесі для викладання таких дисциплін, як міжнародні відносини та світова політика, історія міжнародних відносин, історія світової дипломатії, міжнародне право, політологія, міжнародні конфлікти та гуманітарний чинник у світовій політиці тощо. Крім того, отримані результати можуть бути корисними для притягнення держави-агресора до міжнародної відповідальності за вчинення злочину агресії проти України.

Експериментальний дизайн у поясненні механізму благодійних пожертв під час війни

Валерій Милосердов, Євген Білик, Юрій Савельєв — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Повномасштабне російське вторгнення в Україну зумовило зростання благодійних пожертв. Мотивації людей до благодійності пов’язані як з характеристиками одержувачів благодійної допомоги, так і з індивідуальними особливостями донорів. Наглядові дослідження, які є найбільш поширеними в Україні, мають серйозне обмеження – вони не дозволяють обґрунтувати наявність причинно-наслідкового механізму. Натомість у статті застосовано експериментальний дизайн факторіального опитування з адаптацією для контексту війни в Україні методології, яку було запропоновано Andorfer & Otte. Метою дослідження є оцінка механізму прийняття рішення про надання допомоги через благодійну пожертву під час повномасштабного російського вторгнення в Україну. Було виявлено, що позитивний вплив на декларовану суму благодійних пожертв мало зростання ступеню руйнувань житла, належність населеного пункту до прифронтового, спрямування коштів постраждалим людям напряму, зниження частки людей, що робили пожертви на збір. Крім цього, позитивний вплив мало зростання суб’єктивного фінансового добробуту опитаних. Дослідження, таким чином, робить внесок у розуміння механізму прийняття рішення щодо надання допомоги через благодійну пожертву постраждалим від обстрілів цивільної інфраструктури в умовах війни в Україні.

Взаємодія елітарного та популярного у формуванні образу кіногероя

Ігор Кудінов — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено кіногероя як соціокультурний конструкт у суспільній свідомості крізь взаємодію елітарного та масового. На основі порівняльного й соціокультурного аналізу простежено трансформації образу в світовому та українському кіно, акцентовано формування гібридних моделей під впливом аудиторії та медіа.

Компаративний аналіз підходів до вимірювання щастя в умовах кризового суспільства

Ігор Пиголенко, Андрій Сєров — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено аналіз соціальних умов формування суб’єктивного щастя українців у період повномасштабної війни. Метою статті є здійснення компаративного аналізу підходів до вимірювання суб’єктивного щастя в міжнародних і національних моніторингах та концептуальна інтеграція отриманих результатів для пояснення соціальної диференціації суб’єктивного благополуччя в кризовому суспільстві.

Емпіричною основою статті виступили дані World Happiness Report (WHR), European Social Survey European Research Infrastructure (ESS), а також українські опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), Gradus Research та Ruban Litvinova Social Impact Agency.

Методологічно застосовано вторинний порівняльний аналіз і синтетичне узагальнення показників у межах рамки «Big Seven» Р. Леярда (родинні стосунки, матеріальне становище, робота, соціальні зв’язки, фізичне й психічне здоров’я, свобода та цінності). У статті показано, що суб’єктивне щастя у воєнний період є соціально диференційованим: вищі оцінки характерні для осіб із кращим самопочуттям і вищим рівнем добробуту, а нижчі – для внутрішньо переміщених осіб, старших вікових груп та респондентів із низьким рівнем матеріального забезпечення.

Окреслено значущість якості соціальних зв’язків і довіри як умов підтримання благополуччя в умовах тривалої невизначеності. Окремо розглянуто відмінності між міжнародними та національними оцінками (падіння середніх балів у WHR/ESS та відносна стабільність показника «щасливих» у дослідження Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) у 2022–2023 роках), що пояснюється різною операціоналізацією поняття «щастя» (градуальна шкала 0-10 vs категоріальна самоідентифікація).

Перспективою подальших досліджень в даному напрямі є розроблення інтегрованого інструменту вимірювання, який поєднуватиме когнітивні, емоційні та ідентифікаційні компоненти суб’єктивного благополуччя.

Фейк як проблема медіатизованого та цифровізованого суспільства

С. С. Зайцева — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті фейк розглянуто як соціальну проблему медіатизованого та цифровізованого суспільства, у якому медіалогіка платформ задає ритми уваги й прискорює обіг повідомлень. Метою є пояснити, як оманливі повідомлення набувають правдоподібності, стають видимими в новинних потоках і змінюють довіру, колективні уявлення та практики орієнтації в публічній сфері в умовах медіатизованого та цифровізованого суспільства. На теоретичному рівні синтезовано підходи, що описують фейк як результат взаємодії виробників контенту, аудиторних мотивацій і інфраструктури поширення, де повторюваність, емоційне рамкування та відповідність очікуванням груп підтримують переконливість сильніше, ніж посилання на докази. Показано, що швидкість, надлишок інформації й дефіцит часу на перевірку знижують повсякденний поріг верифікації та переводять рішення «поділитися» в режим миттєвих реакції, при цьому оцінка правдивості не завжди керує поведінкою поширення медіаінформації – користувач часто реагує на емоційний імпульс, належність до групи та очікувану соціальну винагороду. Окреслено ризики синтетичного контенту, зокрема діпфейків, що підсилюють невизначеність і розмивають довіру ширше, ніж межі окремого матеріалу. У контексті медіатизації наголошено, що подія дедалі частіше існує для людини у відредагованому медійному вигляді – через добір, монтаж і повторення, які можуть підміняти безпосередній досвід. На рівні аудиторних практик описано дві поширені відповіді – звіряння інформації між кількома каналами та відбір обмеженого кола джерел, що сприймаються надійними; обидві стратегії зменшують невизначеність, проте не скасовують логіки вірусного поширення. Фактчекінг інтерпретовано як соціальний інститут довіри, дієвість якого залежить від точності сигналів, зрозумілої комунікації та контексту сприйняття. У висновках обґрунтовано, що протидія фейкам потребує поєднання медіаграмотності, редакційної відповідальності й підзвітності платформ, а також розвитку інформаційної політики, зорієнтованої на прозорі стандарти верифікації та зменшення цифрових нерівностей. У підсумку запропоновано рамку протидії фейкам, де медіаграмотність, перевірка фактів і модераційні рішення поєднуються з вимогами прозорості та відповідальності в медійному виробництві й інформаційній політиці.

Підтримка батьками грамотності дітей та розвиток навичок читання англійською мовою: соціокультурне дослідження

Т. Захра, Ф. Пероно Каччафоко — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

У цьому дослідженні розглядається складний характер батьківської участі у розвитку грамотності дітей, де культурні системи переконань взаємодіють із батьківською підтримкою, визначаючи рівень читання англійською мовою в початковій школі. За допомогою якісної методологічної парадигми у статті досліджено особливості впливу ранньої грамотності на основі напівструктурованих інтерв’ю з одинадцятьма учасниками. Збір даних був спрямований на зіставлення рівня освіти батьків і різних культурних поглядів із конкретними методами підтримки грамотності в домашньому середовищі. Результати чітко показують, що серед батьків існує загальна згода щодо їхньої ключової відповідальності у розвитку грамотності, і вони розглядають її як наріжний камінь майбутнього успіху дитини. Водночас це дослідження засвідчує, що освітній рівень батьків значною мірою визначає педагогічний напрям: батьки з вищим рівнем освіти частіше застосовують чіткі й систематичні стратегії розвитку грамотності, тоді як батьки з нижчим рівнем формальної освіти більше надають перевагу формуванню моральних цінностей і внутрішньої мотивації як своєму основному внеску. Крім того, дослідження доводить, що культура є однією з ключових призм, через які батьки сприймають свою роль і пов’язують розвиток грамотності з традиційними нормами громадської підтримки та сімейної відповідальності. Нарешті, стаття демонструє нагальну потребу в започаткуванні культурно орієнтованих програм розвитку грамотності. Вона пропонує практичні рекомендації для вчителів і політиків щодо побудови загальних втручань, які враховують різноманітність сімейних структур і культурного походження, забезпечуючи тим самим усім дітям справедливу й інклюзивну підтримку у розвитку навичок читання.

Профспілки України в умовах євроінтеграції: інституційна трансформація, криза репрезентативності та виклики прекарної зайнятості

О.М. Казьмірова, І. В. Степанюк — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено аналіз трансформації профспілок України в умовах євроінтеграційних процесів. Дослідження зосереджене на трансформації системи соціального діалогу в умовах євроінтеграції України та імплементації acquis communautaire, що визначає нормативно-правові та інституційні рамки наближення до стандартів ЄС. Особливу увагу приділено інституційній спроможності соціального діалогу, де зіставляються європейські практики з українськими реаліями. Окремо розглядається криза довіри та репрезентативності профспілок як внутрішній виклик, що послаблює їхню роль у представництві інтересів працівників. У цьому контексті аналізується вплив цифровізації та поширення прекарної зайнятості, які змінюють традиційні форми організації праці та змушують профспілки адаптувати стратегії діяльності до нових умов ринку праці. Авторами використано метод аналізу нормативно-правових документів України та директив Європейського Союзу, вторинний аналіз соціологічних даних, а також системний і порівняльний підходи для дослідження трансформаційних процесів у профспілковій сфері.Обґрунтовано, що поширення платформної, тимчасової, неформальної зайнятості актуалізує потребу переосмислення функцій профспілок, форм колективної дії та механізмів соціального захисту працівників. Теоретичну основу дослідження становлять теорія соціальної солідарності, теорія прекаріату Гая Стендінга (Standing, 2011), в якій розглянуто прекарно зайнятих як окрему соціальну групу з нестабільною зайнятістю, відсутністю соціальних гарантій та слабкою класовою ідентичністю.Виявлено домінування елементів пострадянської моделі профспілкової діяльності, що обмежує розвиток повноцінного європейського соціального партнерства. Інституційна слабкість соціального діалогу проявляється в асиметрії взаємодії між державою та профспілками і низькому рівні їх впливу на прийняття рішень.

Інтерактивні медіа у суспільному та комунікативному просторі міста

Є. В. Шкуров, М. Н. Єнін, Н. В. Крохмаль — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано роль інтерактивної журналістики як складника міських комунікацій та публічності в умовах цифровізації та медіатизації. Теоретичну рамку становлять уявлення про місто як «медіаполіс», у якому медіакомунікації нашаровуються на міську тканину та організовують повсякденну координацію, а також концепції платформного суспільства, що фокусується на наслідках алгоритмічного ранжування, персоналізації та розподілу видимості. Мета дослідження – з’ясувати соціально-комунікаційні особливості функціонування інтерактивних медіа в міському середовищі та показати, як властива цьому типу медіа можливість зворотного зв’язку змінює роль аудиторії. Показано, що за умов інфраструктурної нестабільності інтерактивні канали комунікації стають компонентом міської резильєнтності, підтримуючи режими взаємодії, взаємодопомоги та оперативної орієнтації в подіях. Розкрито, що наявність інструментів, які потребують менших зусиль від реципієнтів, зокрема реакції, короткі опитування, інтерактивна інфографіка, інтерактивні мапи тощо, підштовхує редакції до мобільних сценаріїв контакту з новинами та до жанрів реального часу. При цьому інтерактивна журналістика розширює участь і водночас підсилює ризики сегментації уваги, ехо-камер та дезінформації, бо правила видимості часто задають платформи й алгоритми. Водночас, платформізація переносить частину владних функцій у алгоритми відбору та персоналізації, через що редакції орієнтуються на платформні метрики й траєкторії уваги. У підсумку інтерактивні формати сприяють переходу від пасивного споживання до активної участі містян у публічному діалозі. Інтерактивна журналістика набуває значення як форма міського полілогу: новини функціонують як процес узгодження значень через читання, коментування та поширення. При цьому жанри реального часу підтримують ефект колективної присутності при події, а масштаб і публічність дедалі частіше визначаються темпом оновлень і залученістю аудиторії.

Відкриті масиви даних і відтворюваність результатів у дослідженнях вимушеної міграції українців

А. О. Хом'як — чт, 28 тра 2026 00:00:00 +0300

Стаття аналізує можливості та обмеження емпіричних даних у міграційних дослідженнях крізь подвійну оптику — методології відтворюваності соціальних наук та становлення екосистеми відкритих даних в контексті міграційних досліджень в Україні. На матеріалі досліджень української вимушеної міграції 2022–2026 рр. показано, що криза конвенційної міграційної статистики у воєнний період пришвидшила перехід до гібридних емпіричних дизайнів, що поєднують адміністративні реєстри, якісні та кількісні опитування та цифрові сліди (organic data). Запропоновано типологію відкритих масивів. На основі контент-аналізу метаданих масивів і бібліометричного корпусу найцитованіших публікацій перевірено дослідницькі припущенння щодо стану інформаційного поля. Доведено, що відтворюваність є не технічним атрибутом масиву, а реляційною властивістю всього дослідницького ланцюжка «масив → код → публікація», і запропоновано рамку оцінювання FAIR-сумісності для соціологічних студій міграції. Також була здійсненна спроба систематизувати наявні масиви даних щодо міграцій українців в країни ЄС та можливості їх вторинного аналізу.