Вісник НТУУ "КПІ" Політологія. Соціологія. Право

ЗАКОНОДАВЧІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В УМОВАХ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ВОЄННОГО СТАНУ

2024-10-16T12:43:04+03:00

В умовах повномасштабного вторгнення військ рф в Україну утвердження української національної ідентичності як наріжного каменю української державності стало надважливим завданням. Зусилля законодавчої гілки влади за цих умов спрямовані, зокрема, на захист української національної ідентичності. Мета статті – аналіз напрацьованого законодавцем правового підґрунтя формування української національної ідентичності як основи існування української державності в обставинах повномасштабного вторгнення рф та умовах правового режиму воєнного стану. Завдання дослідження полягають у розгляді процесів законотворення у контексті напрацювання правового забезпечення процесу формування української національної ідентичності. Результати дослідження. Національна ідентичність – світоглядне та політичне явище, яке є основою існування державності та має потужний консолідуючий та мотивуючий суспільний потенціал. Закон України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження національної та громадянської ідентичності» (далі – Закон) визначив правову основу державної політики у сфері утвердження української національної ідентичності. Вивчення змін, що у ній відбулися після повномасштабного вторгнення рф в Україну, дає підстави стверджувати: в Україні зміцнилося розуміння пріоритетного значення, яке має українська національна ідентичність для існування української держави. В статті досліджуються процеси законотворення у контексті правового забезпечення формування української національної ідентичності, обґрунтовується їх системність та цілісність. Висновки. Аналіз змін, яких зазнали після 24 лютого 2022 року Закони України, що формують правову основу державної політики у сфері утвердження української національної ідентичності, засвідчив: зміни до законів почали активно напрацьовуватися після лютого 2024 року; переважну більшість прийнятих законодавцем змін до чинних законів складають правки, що торкаються питань захисту національної ідентичності.

ДУШЕВНЕ ЧИ ПСИХІЧНЕ: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ ДИСКУРС

2024-10-16T12:55:21+03:00

У статті розглянуто кримінально-правові категорії «душевне» і «психічне», які характеризують ознаки суб’єктивної сторони в кримінальному праві України, оскільки як правомірна так і протиправна діяльність особи в межах його норм нерозривно пов'язана з психічними якостями людини. Відзначено, що названі категорії важливі для кримінально-правової оцінки обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння, а також аналізу ознак суб’єктивної сторони окремих злочинів проти здоров’я та життя людини, їх кваліфікації, врахування в якості обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, а також його призначення. Розглянуто ґенезу поняття «душевне» в кримінальному праві, його усталений характер та спорідненість з терміном «психічне», а також наскрізне застосування цих категорій у чинному кримінальному законодавстві. Наголошено, що такі ознаки суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, як осудність, обмежена осудність, неосудність, вина, мотив, мета та інші за своєю природою ґрунтуються на ключовому понятті «психічний», а також визначаються через дефініцію «сильне душевне хвилювання». При цьому центральним чинником останньої виступає термін «душевне». На основі аналізу кримінально-правової теорії, законодавства та судової практики підтверджується недоцільність вживання у кримінальному законодавстві поняття «сильне душевне хвилювання», оскільки воно не відповідає рівню сучасної психологічної науки. Зроблено висновок про неможливість заміни поняття «сильне душевне хвилювання» такими термінами, як фізіологічний або кумулятивний афект, фрустрація та іншими. За результатами проведеного дослідження щодо кримінально-правового дискурсу категорій «душевного» та «психічного» зроблено висновок на користь останнього, на підставі чого в Кримінальному кодексі України пропонується заміна словосполучення «сильне душевне хвилювання» на законодавчу конструкцію «надзвичайний психічний стан» особи.

СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ГЛОБАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ: ЕНЕРГЕТИЧНІ, ЕКОНОМІЧНІ, ПРОДОВОЛЬЧІ АСПЕКТИ

2024-10-16T11:41:25+03:00

Автор статті зауважує, що у ХХІ столітті глобальна безпека набула нових вимірів в енергетичній, економічній і продовольчій сферах, що вимагає комплексного наукового підходу та тісної міжнародної співпраці. Автор ставить за мету проаналізувати сучасні виклики глобальної безпеки в зауважених аспектах та оцінити їх вплив на міжнародну стабільність. Серед головних загроз економічної безпеки автор відмічає сучасні енергетичні кризи, зростання вартості життя, природні катастрофи, геоекономічні конфронтації, а також соціальну поляризацію. Російсько-українська війна осмислюється каталізатором цих загроз, особливо для Європи, де енергетична залежність від Російської Федерації виявилася критичною. Європейський Союз змушений був переглянути свою енергетичну політику, акцентуючи увагу на диверсифікації джерел енергії та розвитку відновлюваних джерел енергії. Також, автор відмічає, що після 2022 року світ зіткнувся з новими глобальними викликами за наслідками російсько-української війни, що суттєво вплинуло на існуючі економічні та соціальні моделі. Одна із головних проблем, яка виникла, – це трансформація системи глобальної продовольчої безпеки. Глобальні економічні нерівності та нестабільність валютних ринків підвищили ризики економічної безпеки, що потребує реформування міжнародних фінансових інститутів і створення механізмів для запобігання економічним кризам. Проблеми з доступом до продовольства та його безпека впливають на соціальну стабільність і здоров'я населення, що робить стійке аграрне виробництво та підтримку продовольчих систем критично важливими. Отже, аналізуючи сучасні виклики глобальної безпеки в енергетичному, економічному та продовольчому аспектах автор ґрунтовно зазначає, що зауважені сфери тісно взаємопов’язані та взаємозалежні. І в сучасних умовах загострення конфліктів, як показово це можна побачити за наслідками російсько-української війни, міжнародна спільнота повинна переглянути, скоординувати і вжити комплексних заходів для зміцнення безпекового компоненту в цих сферах.

СУЧАСНА ГЕОСТРАТЕГІЯ КИТАЮ В ЦЕНТРАЛЬНІЙ АЗІЇ

2024-10-16T11:49:39+03:00

Стаття присвячена дослідженню сучасної геостратегії Китаю в Центральній Азії (ЦА). Показано, що основні положення геостратегії держави, як правило, не містяться в офіційних документах, але практично реалізуються в стратегії держави на міжнародній арені. Виявлено, що регіональна геостратегія КНР націлена, передусім, на реалізацію «ефективного впливу», забезпечення своїх геополітичних та геоекономічних інтересів у центральноазійських країнах. Геополітичні інтереси Китаю в регіоні полягають, перш за все, у створенні надійного поля безпеки на своєму західному геостратегічному «фланзі» та захисті здобутих геоекономічних позицій у регіоні. Встановлено, що трансрегіональний проєкт «Один пояс, один шлях» постає головним економічним «стрижнем» геостратегії Китаю в Євразії загалом та ЦА зокрема. «Середній коридор» (Транскаспійський міжнародний транспортний маршрут) для сполучення між Китаєм та Європою через країни ЦА (в обхід Росії) має нині найбільші перспективи. Китай досягнув економічної могутності в ЦА, став головним торговельним партнером для країн регіону та провідним інвестором для їхніх економік. КНР здатна ефективно використовувати Шанхайську організацію співробітництва як міжнародний інститут для забезпечення своїх інтересів у ЦА. Китай виявляє спроможність організовувати й очолити співпрацю країн ЦА у безпековій сфері. У статті проаналізовано особливості геостратегії Китаю щодо окремих держав ЦА. «М’яка сила» КНР є сукупністю ефективних засобів для реалізації геостратегії в регіоні: створення привабливого іміджу китайського авторитарного режиму; демонстрація вигід економічної моделі КНР; поширення уявлень щодо престижності китайської культури, освіти, науки тощо. Висловлено припущення, що експансіоністська геостратегія Китаю може призвести до встановлення його латентної гегемонії в окремих країнах ЦА.

ПУБЛІЧНА ДИПЛОМАТІЯ США У КРАЇНАХ ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ: ОСОБЛИВОСТІ ТА ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ

2024-10-16T11:57:14+03:00

У зв’язку із зростанням геополітичної активності таких країн як Китай та Росія у країнах Латинської Америки, США звертають особливу увагу на м’які інструменти впливу, щоб зберегти свої позиції у регіоні. При цьому, негативними чинниками залишаються міграційна криза, війна з наркотрафіком та зростання антиамериканських настроїв у деяких країнах регіону. На тлі зазначених проблем, публічна дипломатія стає ключовим інструментом впливу, а форми її реалізації, такі як цифрові кампанії, освітні обміни та культурні ініціативи, визначають імідж країни та ставлення до неї латиноамериканських партнерів та їхніх суспільств в цілому. Стратегічний інтерес Сполучених Штатів у регіоні Латинської Америки полягає у зміцненні їхнього партнерства у західній півкулі. Ці країни пов’язують спільні кордони, економічні інтереси та безпекові альянси, а також спільна мета процвітання. Метою дослідження є всебічний аналіз особливостей реалізації публічної дипломатії США у регіоні Латинської Америки. У статті проаналізовано особливості розвитку публічної дипломатії США у країнах Латинської Америки, а також найефективніші методи та інструменти її реалізації. Визначено місце країн Латинської Америки в зовнішньополітичному курсі Сполучених Штатів. Проаналізовано роль медіа, цифрових інструментів та аутсорсингових ініціатив США в латиноамериканському регіоні. Розглянуто науково-освітні та культурно-мистецькі ініціативи такі, як «Fulbright Program», «100K Strong in the Americas» та інші, як один з найефективніших інструментів м’якого впливу. Досліджено вплив на регіон американської індустрії розваг, зокрема голлівудського кінематографу.

БОРОТЬБА З ІНОЗЕМНИМ ФІНАНСУВАННЯМ ЯК МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КЕРОВАНОСТІ НЕУРЯДОВИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ В РОСІЇ

2024-10-16T12:11:09+03:00

Проаналізовано вплив регуляції фінансування з боку держави на функціонування громадських об’єднань (ГО) та неурядових організацій (НУО) в Росії. З’ясовано, що держава в РФ залишається головним регулятором фінансування ГО та НУО. Натомість єдиним джерелом існування для російських неурядових організацій тривалий час залишалося іноземне фінансування, яке здійснювалося різного роду фондами, заснованими з метою підтримки розвитку громадянського суспільства та світової демократії. Доведено, що іноземне фінансування було особливо необхідним для тих організацій, які виступали з критикою путінського режиму, а відтак позбавлялися будь-якого матеріального сприяння з боку держави. Політичний пресинг щодо НУО зумовив виїзд з країни значної частини активних представників громадянського суспільства та хвилю закриття самих громадянських об’єднань, які оголошувалися так званими іноземними агентами. У той же час держава активізувала матеріальну підтримку лояльних та провладних організацій з тим щоби зберегти їх прихильність та сформувати видимість фасаду громадянського суспільства. Для провладних організацій було сформовано систему цільової грантової підтримки. Тим самим російський авторитарний режим здійснює реалізацію плану підпорядкування неурядового сектора. Влада організувала алгоритм здійснення оподаткування для іноземних організацій, що працювали в Росії, а також скасувала пільги для нелояльних до влади НУО. Підтверджено, що на законодавчому рівні Міністерству юстиції РФ було дозволено на власний розсуд оголошувати будь-які НУО іноагентами. На цьому тлі державою було забезпечено формування й функціонування громадських проурядових структур, відомих як GONGO. Водночас від репресій путінського режиму потерпають і незалежні медіа, які також періодично прираховуються до категорії «іноагентів».

РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ В УМОВАХ СУЧАСНИХ МОДЕЛЕЙ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОЛ ЕКТИВНОЇ БЕЗПЕКИ

2024-10-16T12:21:20+03:00

У статті аналізується роль і місце національної держави в наявній архітектурі міжнародної безпеки. Закцентовано на усвідомленні національними державами необхідності забезпечення власних безпекових потреб в умовах посилення військових загроз та деструкції традиційної системи міжнародної безпеки. Визначено проблемні аспекти колективної безпеки, що актуалізувались унаслідок військової агресії російської федерації проти України. Мета статті полягає у визначенні ролі національної держави в умовах функціонування сучасної системи колективної безпеки. Під час проведення дослідження застосовувались загальнонаукові та спеціальні методи, зокрема, аналіз, синтез, порівняння та узагальнення. Результати роботи засвідчили, що попри наявність механізмів забезпечення колективної безпеки, сучасна архітектура міжнародної безпеки потребує змін, оскільки повне делегування власного безпекового суверенітету в усьому його різноманітті сьогодні неможливе. Це підтверджує важливість національної держави як гаранта власного суверенітету, що змушена самостійно вживати заходів, спрямованих на розширення власної боєздатності та консолідації суспільства задля захисту стратегічних аспектів державного функціонування. Попри значущість наднаціональних об’єднань щодо захисту кожного окремого союзника, існуючі формати колективної безпеки не заміщують роль національної держави, а лише доповнюють її, надаючи додатковий інструментарій для відстоювання національних інтересів. Сформовано рекомендації щодо фундаментальних принципів забезпечення державою національної безпеки, що передбачають, зокрема: 1) розвиток власної армії як основи захисту територіального суверенітету, яка, попри наявність колективних зобов’язань і договорів, має бути готовою до ведення війни конвенційними засобами; 2) консолідацію суспільства в межах спільних культурно-ідеологічних цінностей; 3) забезпечення інформаційної безпеки, яка є важливим елементом державного суверенітету, що не делегується інституціям колективної безпеки та потребує виключних дій кожної окремої держави.

ДОВІРА ЕЛЕКТОРАТУ ДО ЕЛЕКТРОННИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ВИБОРЧОМУ ПРОЦЕСІ: СВІТОВИЙ ДОСВІД

2024-10-16T12:33:42+03:00

Стаття досліджує важливість довіри при впровадженні електронних технологій у виборчий процес. Довіра розглядається як ключовий елемент, що забезпечує легітимність та ефективність виборів, особливо при використанні сучасних технологій, таких як електронне голосування та електронні реєстри виборців. Основна увага приділяється взаємозв’язку між рівнем довіри громадян та успішним застосуванням цих технологій. Підкреслюється, що суспільна довіра визначає, наскільки охоче та ефективно громадяни використовуватимуть електронні рішення, що впливає на загальну ефективність виборчого процесу та сприйняття його результатів. Наголошується на необхідності впровадження технічних та організаційних заходів для підвищення довіри. Значна увага приділяється забезпеченню прозорості процесів, безпеці даних та проведенню незалежних аудитів. Ці заходи розглядаються як ключові для зменшення ризиків маніпуляцій та забезпечення сприйняття цих технологій як надійних. Автор аналізу’ фактори, що впливають на формування довіри до електронних виборчих технологій, включаючи попередній досвід, рівень технологічної грамотності населення та загальний рівень довіри до державних інституцій. Розглядаються приклади успішного впровадження електронних технологій у різних країнах. Особлива увага приділяється ролі комунікації та освіти. Підкреслюється важливість прозорої комунікаційної стратегії та проведення освітніх кампаній для підвищення технологічної грамотності виборців. У висновках підкреслюється, що довіра є фундаментальним фактором успішного впровадження електронних технологій у виборчий процес. Без належного рівня довіри навіть найдосконаліші технологічні рішення можуть бути неефективними. Рекомендується комплексний підхід, який враховує як технічні, так і соціальні аспекти, з особливим акцентом на побудові та підтримці суспільної довіри.

ЕСПЕРАНТО ЯК LINGUA FRANCA ДЛЯ БЕЗДЕРЖАВНИХ ЕТНОСІВ (ПЕРША ПОЛОВИНА XX СТОЛІТТЯ ДО 1939 РОКУ)1

2024-10-16T10:58:03+03:00

У статті йдеться про випадки залучення планової мови есперанто до спроб розв’язання мовних конфліктів та заходів щодо захисту мов бездержавних етносів Європи під час їхніх націотворчих процесів у першій половині 20 століття, точніше, до 1939 року. Хронологічні межі охоплюють два періоди есперанто-руху, за Федеріко Ґоббо: частково період піонерів есперанто та міжвоєнний період. Ці періоди майже співпадають хронологічно з двома хвилями бретонського мовно-літературного руху, у межах якого відомі епізоди використання есперанто бретонськими інтелектуалами для ознайомлення з перекладеними художніми текстами бретонської літератури, результатами дослідницьких пошуків та для артикулювання політичних ідей, що оберталися навколо державотворчих сподівань. Схоже явище можна спостерігати й серед інших етносів, наприклад, українців та каталонців, що також стисло обговорено в розвідці. Мовні конфлікти та залучення есперанто до їхнього розв’язання пропонується розглянути з боку потрактування мови П’єром Бурдьє – мови як державного інструмента домінування та символічного насилля. У такий спосіб есперанто, що не асоціювалася з жодною державою чи (домінуючою) етнічною групою, і не несла символічне змістове навантаження домінування та престижу, а, навпаки, мала сприйматися нейтрально, розглядалася у якості медіуму спілкування бездержавних етносів, мови яких опинялися під загрозою через жорстку мовну політику національних держав, що модернізувалися та централізувалися, та імперій. Крім того, вивчення есперанто могло стати й економічно доцільним, завдяки простоті та швидкості засвоєння планової мови. В есперанто-русі відкрився й інший бік: інтелектуальні та політичні представники бездержавних етносів використовували есперанто-простір як платформу для оприявнення політичних прагнень та привертання уваги до своїх національних мов і культур.

КІБЕРБЕЗПЕКА В УМОВАХ ЦИФРОВОЇ НЕРІВНОСТІ: ДО ПОСТАНОВКИ СОЦІОЛОГІЧНОЇ ПРОБЛЕМИ1

2024-10-16T11:26:46+03:00

У статті розглядаються теоретичні та емпіричні аспекти соціологічного вивчення поведінки у сфері кібербезпеки. Одним із релевантних соціологічних підходів до вивчення даного явища розглядається теорія трьох рівнів цифрової нерівності. В основі презентованого дослідження лежить наступна робоча гіпотеза: безпечна модель цифрової поведінки значною мірою залежить від місця користувача Інтернету в ієрархічному розподілі різноманітних соціальних, культурних і цифрових ресурсів, від місця індивіда в системі соціальної нерівності. Серед факторів, які сприяють більш відповідальній та безпечній поведінці користувачів Інтернету, важливу роль відіграє досвід користування ІКТ (частота та зміст діяльності), рівень знань про потенційні ризики та загрози, особистий досвід кіберзлочинності. Ті користувачі Інтернету, які мають більш тривалий, інтенсивний та різноманітний досвід користування Інтернетом із різними цілями, демонструють, як правило, більш обачливу настанову та більш безпечну модель поведінки в Інтернеті. Кращі знання та досвід жертви злочину роблять користувачів більш пильними та допомагають запобігати зловживанням та погрозам у майбутньому. Вік, рівень освіти, місце проживання та заняття впливають на сприйняття людьми загроз та рівня безпеки в Інтернеті, а також на їх поведінку в мережі. Дослідження підтверджує, що користувачі Інтернету змінюють свою поведінку різними способами через проблеми безпеки.