Вісник НТУУ "КПІ" Політологія. Соціологія. Право

ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У СФЕРІ ПРОТИМІННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ: ТЕОРЕТИКО-ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ТА ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ

2025-08-18T10:39:54+00:00

Стаття присвячена комплексному аналізу юридичної відповідальності у сфері протимінної діяльності в Україні. Автор розглядає специфіку застосування юридичної відповідальності щодо різних суб’єктів. Особливу увагу приділено аналізу положень Закону України «Про протимінну діяльність в Україні», що передбачає відповідальність за правопорушення у цій сфері. У статті виявлено низку правових суперечностей та недоліків чинного законодавства. Зокрема, детально розглядаються питання, пов’язані з механізмом передачі відповідальності державі за очищені території шляхом видачі відповідних сертифікатів. Автор зазначає, що цей механізм має декларативний характер, створює певні правові ризики і юридичну невизначеність щодо суб’єктів, які мають відповідати за можливі негативні наслідки. Також акцентовано увагу на суперечність між цим механізмом та нормами про обов’язкове страхування відповідальності операторів протимінної діяльності. Крім того, у роботі розглядається судова практика як приклад вирішення спорів у сфері протимінної діяльності. На основі аналізу зроблено висновок про необхідність уточнення і доопрацювання законодавчих норм задля усунення наявних суперечностей і підвищення ефективності правового регулювання. Автором запропоновано конкретні рекомендації щодо покращення нормативної бази, зокрема уточнення формулювань закону та гармонізації його положень. Реалізація цих рекомендацій сприятиме формуванню чіткішого і прозорішого механізму юридичної відповідальності в сфері протимінної діяльності.

ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ ОКРЕМИХ ПИТАНЬ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВ ТА ЮРИДИЧНИХ ОБОВ’ЯЗКІВ ЕКСПЕРТОМ З ПИТАНЬ ПРАВА ЯК УЧАСНИКОМ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ

2025-08-18T10:54:27+00:00

Метою наукової статті є висвітлення правових та законодавчих положень, що сприятимуть правовому регулюванню діяльності експертів з питань права, як інших учасників судового процесу в адміністративному судочинстві України, реалізації експертами з питань права суб’єктивних процесуальних прав та юридичних обов’язків під час розгляду адміністративної справи. Методологією дослідження становитимуть методи науки про правильне мислення, що включають в себе: методи аналізу та синтезу, методи дедукції та індукції, методи наукового моделювання та інші методи наукового пізнання. Перший розділ статті спрямований на дослідження теоретичних основ наукового матеріалу, що охоплюється питаннями правового регулювання діяльності експертів з питань права, визначенню правових засад та окресленню процесуальних гарантій експертів з питань права, як учасників судового процесу в адміністративному судочинстві України. Вагому роль відіграють теоретико-правові положення, що визначають порядок та способи реалізації експертами з питань права суб’єктивних процесуальних прав та юридичних обов’язків під час судового розгляду адміністративної справи. Другий розділ наукового дослідження статті полягає у висвітленні нормативно-законодавчих приписів, що сприятимуть правовому регулюванню діяльності експертів з питань права, а також реалізації даними учасниками судового процесу суб’єктивних процесуальних прав та юридичних обов’язків в адміністративному судочинстві України. Автором наукової статті пропонується ряд змін, що підлягають впровадженню в перелік законодавчих актів України. Законодавчі зміни є обґрунтованими та такими, що позитивно вплинуть на процесуальний статус експертів з питань права, їх процесуальну діяльність, розширять повноваження даних учасників судового процесу в адміністративному судочинстві України. Висновками наукового дослідження визначено, що такими змінами пропонується вдосконалити окремі процесуальні питання реалізації експертами з питань права суб’єктивних процесуальних прав та юридичних обов’язків в адміністративному судочинстві України. Крім того, законодавчими змінами пропонується здійснити усунення правових прогалин в професійній діяльності експертів з питань права під час судового розгляду адміністративної справи.

ЗМІНА ПАРАДИГМ ЛЕГІТИМНОСТІ ІНСТИТУТІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ ПІД ЧАС КРИЗИ ВІЙНИ: ВІД ПАТЕРНАЛІЗМУ ДО РЕЗИЛІЄНТНОСТІ

2025-08-18T09:17:19+00:00

Повномасштабне вторгнення РФ в Україну спричинило фундаментальну трансформацію парадигм легітимності інститутів публічної влади. Це дослідження аналізує зміну джерела легітимності: від традиційних патерналістських очікувань (Dworkin, 1988; Kleinig, 1984; Conly, 2023), що ґрунтувалися на здатності держави надавати блага, до концепції резилієнтності – здатності інститутів влади і суспільства ефективно функціонувати та адаптуватися в умовах криз (Briske et al., 2008; Hollnagel & Sundström, 2017). Метою статті є концептуальний аналіз та емпіричне обґрунтування цього переходу, що є критичним для розуміння функціонування держави в умовах екзистенційної загрози. Аналіз базується на класичних (Weber, 1978; Lipset, 1959) та сучасних теоріях легітимності (Cohen & Toland, 2024; Van Ham et al., 2017), патерналізму та резилієнтності (Holloway & Manwaring, 2023; Merkel & Lührmann, 2021). Емпіричну базу становлять дані соціологічних моніторингів (КМІС, 2024; Центр Разумкова, 2025; Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, 2024) за 2017–2025 роки. Застосовані методи включають системний, порівняльний, історико-політологічний, контент-аналіз та інституційний підхід. Основні результати демонструють, що війна зміцнила резилієнтну легітимність. Це виявляється у феноменально високій довірі до інститутів безпеки та оборони (ЗСУ, ДСНС тощо) та зростанні горизонтальної довіри до самоврядування та волонтерських організацій. Водночас, зберігається глибокий дефіцит довіри до традиційних інститутів публічної влади (Верховна Рада, Уряд) та системи справедливості (суди, антикорупційні органи), що свідчить про їхню неспроможність адаптуватися до нових суспільних очікувань. Дослідження також показує пріоритет національної єдності та перемоги над формальними демократичними процедурами, що підкреслює гнучкість суспільного договору в умовах екзистенційної загрози. Висновки підтверджують зміну парадигми легітимності в Україні: від патерналізму до резилієнтності як стратегічного імперативу. Ця трансформація перетворює громадян на активних учасників формування стійкості, що є ключовою умовою виживання та демократичної розбудови України. Перспективи досліджень включають поглиблений аналіз взаємозв’язку міжособистісної довіри та ефективності політик, впливу інформаційної фрагментації на резилієнтність та механізмів відновлення довіри до судової та антикорупційної системи.

ПОЛІТИЧНА КОМУНІКАЦІЯ ВЛАДИ І СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ

2025-08-18T09:32:42+00:00

У статті визначено особливості політичної комунікації влади і суспільства в умовах воєнного стану. Визначено, що політична комунікація виступає як комунікаційна взаємодія між владою і суспільством з метою легітимації державно-політичних рішень, стабілізації суспільно-політичних відносин і підтримки позитивних настроїв в суспільстві і його адаптації до викликів сучасності, серед яких для України є російсько-українська війна. Інститути громадянського суспільства в умовах війни впливають на прийняття парламентом нормативно-правових актів, які адаптовані до реалій воєнного часу і відповідають за регламентації соціально-політичного життя країни. Але організації громадського сектору суспільства все ж такі обмежені в комунікаційній взаємодії із владою і органами державного управління, а отже для усунення таких недоліків передбачає регламентацію на нормативно-правовому рівні такої взаємодії в умовах воєнного стану. Особливостями політичної комунікації влади і суспільства в умовах воєнного стану в Україні визначено: обмеження на громадський контроль за діяльністю державних органів; нерозвиненість громадсько-політичної комунікації; політична комунікація в умовах воєнного стану набуває ознак стратегічної комунікації; політична комунікація в умовах війни переміщується в інформаційне інтернет-середовище, причому значна частина населення отримує інформацію із соціальних мереж та месенджерів; в політичній комунікації в умовах війни продовжують транслювати євроінтеграційний наратив, незважаючи на певні обмеження політичної участі громадян в прийнятті політичних рішень. За результатами експертного опитування визначено основні канали політичної комунікації влади і суспільства в умовах воєнного стану: електронні канали інформації і офіційні заяви і виступи представників влади. Виділено чинники підвищення ефективності політичної комунікації в умовах війни: протидія інформаційно-психологічному впливу з боку країни- агресора в засобах масової комунікації; посилення боротьби з дезінформацією і пропагандою; надання достовірної інформації про політичну і воєнну ситуацію в країні; налагодження ефективної комунікації між владними структурами та інституціями громадянського суспільства.

ЕЛЕКТОРАЛЬНІ УСПІХИ ПРАВОРАДИКАЛЬНОЇ ІДЕОЛОГІЇ НА ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРАХ У ФРАНЦІЇ 2024 ТА НІМЕЧЧИНІ 2025 РОКУ ЯК ВІДПОВІДЬ НА ПОЛІТИЧНУ КРИЗУ

2025-08-18T09:42:18+00:00

Стаття присвячена аспектам електорального успіху праворадикальних партій на позачергових парламентських виборах 2024 року у Республіці Франція та 2025 року у Федеративній республіці Німеччина, впливу на результати таких виборів міграційних криз, військових конфліктів та економічної нестабільності, що у свою чергу передбачає аналіз партійного ландшафту парламентів країн, які входять до предмету дослідження та зумовлює необхідність охарактеризувати право радикальні партії як соціальне та політичне явище. У статті розкрито тенденції, що зумовили «правий» поворот у політичних процесах Європейського Союзу, встановлено основоположні принципи та погляди на управлінські процеси у державі, виокремлено групи інтересів, що визначають автентичність праворадикальної ідеології та звернуто увагу на основних з них – ролі народу як носія державності та демократії, питань свободи народу та його волевиявлення, економічних аспектів політичного регулювання та ролі соціального забезпечення, співвідношення малого/середнього та транснаціонального бізнесу, впливу наднаціональних утворень на порядок денних держав-членів таких наднаціональних утворень та ролі глобалізацій них процесів. Разом з теоретичними напрацюваннями, у статті проаналізовано причини та передумови проведення позачергових парламентських виборів у країнах, праворадикальні партії яких є предметом дослідження, здійснено огляд партійного ландшафту Республіки Франція та Федеративної республіки Німеччина, встановлено підстави зростання підтримки партій крайнього правого політичного спектру, серед яких – акцентування уваги партійних програм на політиці національної ідентичності, міграційна криза, стагнація економіки, військові конфлікти у Східній Європі та на Близькому Сході та зроблено низку висновків щодо перспектив розвитку суспільно-політичних процесів як з огляду на значну частку місць у парламентах так і з огляду на опозиційну роль праворадикальних партій.

ТРАНСФОРМАЦІЯ РОЛІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ В ПОЛІТИЦІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ В ІСТОРИЧНІЙ РЕТРОСПЕКТИВІ

2025-08-18T09:50:26+00:00

У статті висвітлюється трансформація ролі Європарламенту в політиці Європейського Союзу на тлі наявних викликів сьогодення. Зазначено, що Європейський Парламент є єдиною в світі наднаціональною представницькою установою, і її роль у політиці Європейського Союзу постійно зростає. Показано, що кардинальні зміни у функціонуванні Європарламенту розпочались із загальноєвропейських виборів 1979 р., що встановило прямі зв’язки між європейцями і обраними ними представниками. Віхами на шляху збільшення ролі Європарламенту були Маастрихтський (1992 р.), Амстердамський (1997 р.), Ніццький (2001 р.) та Лісабонський (2007 р.) договори. Зазначено, що серед засад діяльності Європарламенту є інструментарій для оцінки ситуації з правами людини та демократією в країнах, застосування принципу дегресивної пропорційності при розподілі місць для держав-членів, згуртування депутатів за принципом ідеологічного підґрунтя політичної групи. На сьогоднішній день Європарламент має повноваження участі в призначенні Президента Комісії і комісарів, членів Європейського суду аудиторів та Омбудсмена. Важелі впливу включають право звертатися до Європейської Комісії з проханням подати законодавчу пропозицію, прийняття рішень щодо бюджету ЄС разом із Радою ЄС. Доведено, що поділ повноважень із Радою є проявом демократичної реалізації влади, що передбачає баланс представництва на рівнях громадян, країн і Союзу загалом. Показана тенденція зростання явки виборців на виборах до Європарламенту 2019 р. та 2024 р. Зроблено висновок про авторитет Європарламенту серед громадян, які бачать у ньому запоруку сталості демократичних традицій і європейської єдності.

ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ

2025-08-18T10:01:45+00:00

Досліджено особливості політичного режиму України в умовах повномасштабної війни. Проведено аналіз специфічних змін у функціонуванні політичної системи країни, що спричинені критичними умовами військового стану. Описано вплив війни на трансформацію політичного режиму, особливо зроблений акцент на посиленні централізації державного керівництва, проблемі збереження демократичності управління, прозорості діяльності політичної влади, питанні верховенства права та захисту прав людей. Ключовий вектор дослідження пов’язаний з пошуком балансу між забезпеченням дієвості державного урядування і дотриманням демократичних орієнтирів протягом війни. Проаналізовано трактування поняття «політичний режим» та його характерні особливості. Запропоновано авторське визначення терміну «політичний режим» з урахуванням різних теоретичних підходів. Окреслено зв’язок між демократичною трансформацією суспільства і реалізацією демократичного транзиту політичного режиму. Визначено роль демократичних перетворень для консолідації нації в екстремальних обставинах життя держави. Звернено увагу на необхідність національної консолідації в період масштабної війни з агресивним окупантом для зміцнення національної безпеки країни. Охарактеризовано політичний режим в контексті розгляду рівня підтримки демократичних принципів в Україні на основі аналізу результатів сучасних досліджень. Одержані висновки демонструють траєкторію здійснення демократичних трансформацій та рекомендації щодо утвердження демократичних принципів адміністрування. Це спонукає нас проаналізувати специфіку політичного режиму модерної України в умовах повномасштабної війни.

ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНА КОМУНІКАЦІЯ ТА РОЗБУДОВА ВІЙСЬКОВО-ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ ДЕМОКРАТІЇ

2025-08-18T10:09:18+00:00

У статті розглядається комунікаційно-інституційна підтримка військово-політичного представництва та військово-політичного управління, просування соціальних інтересів на політичний рівень, корекція діяльності публічних речників військового управління в умовах війни. Розглядаються роль неурядових організацій, які у правовий спосіб та відповідно до регламентів і процедур взаємодіють з військовими центрами ухвалення рішень. Виявлено необхідність подальшого покращення міжінституційної взаємодії на основі зразків євроатлантичної спільноти на сучасному етапі. Автор статті підкреслює завдання узгодження інформаційної політики підтримки спільної смислової лінії та версії подій, спільної боротьби з ворожими фейками та пропагандистськими наративами. Наголошено на потребі утвердженні альтернатив конструктивної комунікаційної поведінки, позитивної інституційно-акторної мотивації військово-цивільної взаємодії, а також оптимальних форм співпраці в кризові періоди. З’ясовано підходи до розбудови спроможності громадян реагувати на стреси та виклики воєнної ситуації. Нами розглянуто нормативно-правові рамки ефективної військово- цивільної взаємодії, які вже були визначені в Україні у передвоєнний період. Схарактеризовано поведінку системи військово-політичної комунікації в контексті військово-цивільної співпраці, яка передбачає послідовну і цілеспрямовану роботу щодо комунікування Збройних Сил і зовнішнього середовища. Здійснюється характеристика оптимальних засад військово-політичної комунікації, які формуються через обмін думками з представниками зарубіжних країн. Обґрунтовано необхідність міжінституційної взаємодії громадських організацій, неурядових медіаструктур та учасників військово- політичної комунікації, яка потребує істотної корекції в умовах євроатлантичної інтеграції.

ГЕОСТРАТЕГІЧНІ АМБІЦІЇ КИТАЮ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ НОВОГО СВІТОВОГО ПОРЯДКУ

2025-08-18T10:17:57+00:00

Розкрито особливості китайської політики, спрямованої на встановлення глобального домінування у рамках потенційно-можливого двополярного світу. З’ясовано, що упродовж тривалого періоду Китай тримається курсу реалізації стратегії здобуття статусу наддержави через формування кола союзників з числа країн так званого Глобального Півдня, представлених переважно автократіями. За таких обставин, Китай дедалі активніше проштовхує ідею побудови нового біполярного світу вже у середньотерміновій перспективі. Китай має доволі масштабні засоби «м’якої сили», маючи змогу проєктувати позитивний імідж та глобальний вплив через поширення культури, китайської унікальності та автентичності. Доведено, що упродовж останніх років Китай активно розбудовує свою Народно-визвольну армію (НВА), яка є потужним геополітичним аргументом забезпечення впливу. Крім того, КНР претендує на лідерські позиції у впровадженні високих наукових технологій у військову та низку економічних сфер. Однією з ознак глобальних амбіцій Китаю є тотальне розширення ним присутності в Африці, зокрема й за рахунок витіснення звідти США та ключових країн Євросоюзу ‒ передусім Франції. Не менш важливим геостратегічним кейсом Китаю є масштабування партнерства з країнами Латинської Америки, зокрема й у рамках БРІКС. Все це зайвий раз вказує на глобальні амбіції Китаю. Дедалі активніше Китай прагне поширювати свій вплив у Південно-Східній Азії як сфері традиційного впливу США та їх союзників. У цьому контексті КНР розглядає Південнокитайське море як зону своєї виключної геостратегічної відповідальності. Зазначено, що одним із ключових інтересів Китаю у цьому напрямі є закріплення своєї присутності у зоні архіпелагу Парасельських островів та Спратлі. Саме з цією метою КНР постійно зміцнює свій військово-морський флот. Такі кроки Китаю пов’язані, насамперед, із встановленням контролю над багатими газонафтовими родовищами, що знаходяться у межах шельфів названих островів. У такий спосіб КНР намагається розширити диверсифікацію забезпечення енергоресурсами, потреба у яких для китайської економіки лише зростатиме. Підтверджено, що тривалий час Пекін має геостратегічні наміри до відновлення контролю над Тайванем у рамках так званої програми возз’єднання Великого Китаю. Позаяк маючи потужну економіку, високотехнологічний сектор, глибоку інтеграцію в міжнародну політику Китай стикається з низкою викликів, пов’язаних з несприйняттям авторитарної політичної моделі на міжнародному рівні, складними відносинами з сусідніми державами та напруженою конкуренцією зі США, що уповільнює та обмежує китайське глобальне домінування.

СУЧАСНІ ВИКЛИКИ У ФОРМУВАННІ ГЛОБАЛЬНОГО ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

2025-08-18T10:29:58+00:00

Конкретизовано зміст поняття «глобальне громадянське суспільство» як сукупності громадянських інститутів, організацій і процесів, що функціонують на наднаціональному рівні та спрямовані на вирішення глобальних проблем і вплив на міжнародні рішення. Проаналізовано можливі співвідношення ролей і функцій глобального громадянського суспільства з локальними його вимірами та національними урядовими структурами. Аргументовано чинники, які в сучасних умовах каталізують трансформацію глобального громадянського суспільства. Йдеться про зростання авторитаризму та обмеження прав і свобод людини, поляризацію суспільства та інформаційні війни, глобальні конфлікти та гуманітарні кризи, кліматичні зміни та екологічні катастрофи, технологічні виклики та цифрову нерівність, міграційні кризи та права людини, економічну нерівність та наслідки глобалізації. Акцентовано увагу на гібридних загрозах, які у контексті російсько-української війни дійсно набули глобального характеру і транспросторового поширення. Оцінюючи роль України у формуванні глобального громадянського суспільства, констатовано унікальні ініціативи та їхній вплив на світові процеси, зокрема щодо рівня громадянської мобілізації, демократичного прикладу врядування і самоврядування, захисту міжнародного права та безпеки, боротьби з дезінформацією, євроінтеграційного поступу України, який визначає пріоритетність системних змін і реформ навіть в умовах війни. Запропоновано у якості загальноприйнятної і водночас рушійної догми, інтегрованої у процес еволюції глобального громадянського суспільства, розглядати принцип солідарності. Доведено, що він в останнє десятиліття зазнав зміни змісту – від декларативного до проактивного. У якості актуального напрямку подальших наукових досліджень обґрунтовано потребу пошуку стимулів консолідації розрізнених локальних суспільств як важливого чинника спроможності глобального громадянського суспільства вчасно й ефективно реагувати на ризики і виклики мінливого світу.

ОСОБЛИВОСТІ ВИРОБНИЦТВА СОЦІАЛЬНОЇ СОЛІДАРНОСТІ В МОДЕРНІЙ СВІТ-СИСТЕМІ

2025-08-15T16:38:28+00:00

Виробництво соціальної солідарності є необхідним у розвитку соціальних систем процесом. В соціальних науках його часто досліджують в рамках національних суспільств. У даній статті цей процес розглядають в контексті модерної світ-системи. Такий підхід дозволяє осмислити виробництво соціальної солідарності із самого початку з більш глобальної перспективи. Теоретичною базою статті є теорія модерної світ-системи І. Валерстайна. Але у ній також використовують деякий понятійно-категорійний інструментарій соціології Е. Дюркгайма. Французький класик соціології був переконаний, що виробництво соціальної солідарності відбувається в контексті релігійного життя, елементами якого є колективні репрезентації та ритуальні практики. Дюркгайм вважав що, якщо в суспільстві наявні єдині загальнозначущі колективні репрезентації, й мешканці суспільства практикують відповідні цим репрезентаціям ритуальні взаємодії, то тоді мешканці згуртовуються в єдину моральну спільноту, й між ними виробляються міцні зв’язки солідарності. У статті висувають припущення, що в модерній світ-системі наявне релігійне життя у дюркгаймівському сенсі. Його появу спричинила геокультура лібералізму. Цінності, ідеали й світоглядні орієнтири лібералізму лягли в основу загальнозначущих колективних репрезентацій, які сприяли формуванню згуртованих соціальних спільнот на національному й потенційно наднаціональному рівнях в модерній світ- системі. Структурні елементи конструкції ліберальної держави уможливили виконання мешканцями модерної світ-системи сучасних ритуальних практик, наслідком чого стало виробництво соціальної солідарності. Якщо лібералізм втрачає свої позиції як геокультура, то соціальна солідарність в модерній світ-системі може слабшати. На передній план тоді гостріше виходять суперечності між країнами різних виробничих регіонів.

СВІТ-СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ ЯК РАДИКАЛЬНА АЛЬТЕРНАТИВА ПОЛІТИЧНОМУ РЕАЛІЗМУ ТА ЛІБЕРАЛЬНИМ ІДЕАЛІЗМУ

2025-08-18T08:20:44+00:00

У статті проаналізовано потенціал світ-системного аналізу як радикальної соціологічної альтернативи таким теоріям міжнародних відносин, як ліберальний ідеалізм та політичний реалізм. У стислому вигляді викладено основні теоретико-методологічні тези вищезгаданих теорій міжнародних відносин. Розкрито інтелектуальну генеалогію світ-системного аналізу та проведено історичну реконструкцію умов його виникнення: продемонстровано зв’язок світ-системного аналізу зі школою залежного розвитку та світ-системним підходом, використаним істориками школи «Анналів». Особливу увагу зосереджено на сепарації філософських засад згаданих у статті концепцій та їх зв’язку з великими політичними наративами, а також із конкретним/практичним знанням (phronesis), що дозволяє послідовно розглянути різницю між їх проблемно-орієнтованими та критичними аспектами. Продемонстровано методологічні проблеми світ-системного аналізу як структуралістської соціологічної теорії, що намагається пояснити стабільність макросоціальних процесів протягом тривалого часу (la longue durée). Особливу увагу приділено питанню напівпериферійної державності та межам агентності/суб’єктності окремих держав у капіталістичній світ-системі на різних етапах циклів накопичення/гегемонії. Продемонстровано потенціал світ-системного аналізу як прикладної теорії з великим потенціалом у питаннях конкретизації національного інтересу та визначення досяжних цілей національного розвитку шляхом опису структури політико-економічних можливостей окремих держав у межах капіталістичної світ-системи.

ВПЛИВ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ НА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК: КОМПАРАТИВІСТСЬКИЙ ПІДХІД

2025-08-18T08:31:44+00:00

У статті досліджується вплив соціального капіталу, зокрема такої його фундаментальної складової як довіра, на економічний розвиток із застосуванням компаративістського підходу. Саме поняття капіталу розглядається через призму різних соціологічних підходів. Соціальний капітал операціоналізується через феномен довіри, яка, перш за все, стосується міжіндивідуального та міжгрупового рівнів. Довіра інтерпретується як чинник, що сприяє солідаризації у суспільстві та відіграє визначальну роль при ефективному функціонуванні соціальних акторів. В дослідженні наголошується на тому, що в сучасному світі ефективність економічних відносин більшою мірою залежить від показників органічної солідарності, аніж механічної. Дослідження показало, що рівень довіри в суспільстві має неоднозначний вплив на економічний розвиток. На основі емпіричного аналізу даних, котрі походять із Світового дослідження цінностей (World Values Survey, 2017–2022), робиться висновок про те, що довіра як основа органічної солідарності впливає на економічний розвиток країни, і цей вплив є статистично значущим для вибірки із 55 країн світу різних регіонів і рівнів розвитку. Натомість довіра як фундамент механічної солідарності не показала статистично значущого впливу на економічні результати. Як правило, ті суспільства, в яких довіра не обмежується найближчим оточенням, а включає ширші соціальні контакти, мають кращі умови для економічного зростання і досягають вищих показників економічного процвітання. Дослідження розширює уявлення про роль соціального капіталу у модерній державі та суспільствах й окреслює перспективи для подальших дотичних наукових розвідок.

ЗАЛУЧЕННЯ МОЛОДІ ДО РОЗБУДОВИ МИРУ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ТА УКРАЇНСЬКІ ПРАКТИКИ

2025-08-18T08:41:43+00:00

У статті проаналізовано роль молоді як активного агента розбудови миру в умовах війни і постконфліктного відновлення. Здійснено огляд міжнародних підходів і практик залучення молоді до розбудову миру, зокрема досвіду Балканських країн та Колумбії, а також висвітлено українські реалії та політику в цій сфері. Визначено, що молодь традиційно розглядалася переважно як жертва або чинник нестабільності, проте сучасні дослідження і глобальні ініціативи (наприклад, Резолюція РБ ООН 2250) наголошують на молоді як потужному суб’єкті розбудови миру. У статті розкрито внесок молодіжних рухів та організацій у примирення та відновлення соціальної згуртованості на постконфліктних територіях: молодь відіграє суттєву роль у налагодженні діалогу між розділеними спільнотами на Балканах та підтримці мирного процесу в Колумбії. Окрему увагу приділено стану української державної політики щодо залучення молодого покоління до розбудови миру – констатовано наявність прогалин у попередніх програмах, де молодь майже не була представлена, та окреслено перспективи посилення участі молоді у повоєнному відновленні України. Наведені висновки підкреслюють необхідність інституціоналізації участі молоді у процесах з розбудови миру, використання її потенціалу як агента позитивних змін, а також впровадження міжнародних найкращих практик для розвитку всеосяжної молодіжної політики розбудови миру в Україні.

РОЗВИТОК ЦИФРОВОЇ ГРАМОТНОСТІ ЖІНОК В КОНТЕКСТІ ЦИФРОВІЗАЦІЇ МІСТ

2025-08-18T08:47:19+00:00

У статті здійснено комплексний міждисциплінарний аналіз цифрової грамотності жінок у контексті Європейського Союзу та України, зокрема в контексті цифровізації міст. Автори висвітлюють цифрову грамотність як критичний інструмент соціальної інтеграції у сучасному місті, водночас підкреслюючи її роль у відтворенні або подоланні структурних гендерних нерівностей. Виявлено, що гендерний цифровий розрив є найбільш вираженим у сфері спеціалізованих навичок та участі в технологічних професіях, як в Україні, так і в країнах ЄС. Аналіз даних показав суттєве відставання жінок у таких сферах, як STEM-освіта, ІКТ-зайнятість та технологічне підприємництво, що поглиблює соціально-економічну стратифікацію міських просторів. Особливу увагу приділено взаємозв’язку між цифровою грамотністю та розвитком концепції розумних міст, де інклюзія жінок у цифрову економіку розглядається як фактор стійкості та інноваційної спроможності урбаністичних середовищ. Зроблено висновок, що, попри позитивну динаміку розвитку цифрової інфраструктури, відсутність системного гендерного моніторингу цифрових навичок гальмує процес усунення цифрового розриву в Україні. Запропоновано інтеграцію гендерно чутливих підходів у цифрові стратегії міст, удосконалення освітніх програм, зокрема шляхом включення курсів із гендерної аналітики та цифрових технологій у навчальні плани соціологів, управлінців і спеціалістів з публічного адміністрування.

ПОТЕНЦІАЛ ЗАСТОСУВАННЯ ПОНЯТТЯ ДОВІРИ ДО ВИВЧЕННЯ РЕЛІГІЙНОГО ПОЛЯ УКРАЇНИ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНОЇ АМБІВАЛЕНТНОСТІ

2025-08-18T09:02:49+00:00

У статті здійснено аналіз українського релігійного поля в умовах соціальної амбівалентності з використанням вторинних даних національних компаній КМІС, СОЦІС, Разумков Центр, Інститут соціології НАН України різних років. Автори підсумовують складність вимірювання релігії, спричинену (1) масовими хвилями міграції від 2022 року і (2) незнанням реального складу населення країни, яка живе у війні; (3) розривом між декларованою і практикованою релігійністю як фактором невідвідуваності церков задля уникнення масових заходів через ковід-19 і терористичні атаки росії від 2022 року; (4) численними релігійними переходами пастви і парафій, тощо. Вони висновковують, що попри сталість амбівалентного характеру суспільства, в якому часто можуть співіснувати антонімічні елементи різних ціннісно-нормативних систем або ж протилежні моделі та установки для поведінки, українці більш диференційовано підходять до різних релігійних інститутів та постатей, пропускаючи їх крізь призму національної безпеки та моральних імперативів, особливо в умовах повномасштабного вторгнення. Автори пропонують розширити потенціал використання довіри як багатовимірного поняття до вивчення релігійного поля України, уникаючи неточності вимірювання через багатозначність розуміння (як самого терміну, так і об’єкту дослідження в умовах конфлікту церков), його ситуативність, емоційне смислове наповнення, зовнішній вплив інших інститутів, зокрема, держави, тощо – концентруючись, в свою чергу, на більш композитних методиках, більш раціонально забарвлених індикаторах, а також відхід від дослідження лише інституту церкви в цілому: додавання до дослідження інших рівнів (наприклад, персон чи діячів поля релігії, а також релігійних організацій).